Навіщо Україні НАТО
- Автор: Палей Александр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- ISBN: 966-578-142-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Навіщо Україні НАТО». Краткое содержание книги:
На ці та інші питання про Україну та її державну безпеку дає вичерпну відповідь дана книга.
Громадяни України мають знати справжню свою вигоду і можливі проблеми, що виникнуть внаслідок вступу чи не вступу до НАТО. Досі бракує розуміння суті українських інтересів у відносинах з іншими державами. Дана книга починає фахову дискусію щодо цього питання. Українцям після століть витравлювання державницьких інстинктів час згадати, що таке — розуміти свої інтереси та вміти їх відстояти.
Автор прагне допомогти читачеві розібратися й усвідомити не інтереси Вашингтона, Москви чи Брюсселя, а справжні інтереси України та її народу.
Не виправдалися прогнози щодо того, що Росія нібито зможе застосувати якісь серйозні санкції проти нових членів НАТО. Пік тиску на деякі країни-кандидати на членство припав на весну 1998 р. Цей тиск стосувався насамперед найбільш вразливої з цих країн — Латвії, яка має численну російську меншину та залежить від російських транспортних потоків. Однак, після ухвалення рішення про розширення НАТО тиск на держави Балтії та інші країни, що оголосили про намір вступити до НАТО, суттєво зменшився.
Так, під час візиту до Болгарії в березні 2003 р. російський президент В. Путін заявляв, що його країна розраховує, що при вступі Болгарії до НАТО і ЄС «будуть враховані і відповідні процеси входження Росії до європейських міжнародних справ, в тому числі якісні зміни відносин Росії з Північноатлантичним Альянсом».
Про економічний тиск з боку Росії на країни-претенденти на членство в НАТО, крім Латвії і Естонії, а останнім часом і України, мова не йшла. Росія сама занадто зацікавлена в торговельних відносинах із Європою, щоб створювати у цій сфері штучні перешкоди.
Так само не виправдалися й прогнози про військовий тиск на нових членів чи на НАТО в цілому, зокрема прогнози про те, що Росія зможе розташувати ядерну зброю в Калінінградській області або на території своїх союзників, зокрема в Білорусі. Цей крок не відбувся через недоцільність для Росії ескалації з огляду на серйозні ядерні можливості НАТО.
У результаті вступу до НАТО сусідів Росії має місце ідеологічний вплив на саму Росію, яка втратила можливість повернення контролю над цим регіоном. Геополітична «однорідність», створена НАТО на західних кордонах Росії, рано чи пізно може зумовити демократизацію самої Росії. Розширення НАТО на Схід може ініціювати процес раціонального самообмеження Росією своїх геополітичних інтересів, оскільки конфлікт із НАТО був би згубним для Росії, а тиск на Росію з боку Китаю та ісламського світу може в майбутньому змусити її шукати союзників на Заході. Водночас Росія цілком може обрати для себе союз із Китаєм та спільно протистояти США і Європі. Однак, такий розвиток подій у віддаленій історичній перспективі може загрожувати проблемами з втратою значних російських територій у Сибіру й на Далекому Сході.
Поширення НАТО на країни Східної Європи робить для Росії значно менш продуктивною ідею протистояння із Заходом. У Росії менше шансів бути успішною у тривалому протистоянні із Заходом, аніж їх свого часу було в СРСР.
Отож, реакція Росії на включення до НАТО країн ЦСЄ могла лишатися небезпечно гострою лише обмежений час, як це й мало місце в реальності.
Водночас розширення НАТО вже послабило можливості геополітичного тиску з боку Росії на країни колишнього СРСР. Розширення НАТО на Схід викликало тенденцію до падіння впливу Росії на всьому просторі СНД, що позначилося в проголошенні курсу на європейську інтеграцію послідовно в Україні, Грузії, Молдові та Азербайджані. Перед розширенням НАТО в Україні звучала думка, що Росія спробує отримати компенсацію за розширення НАТО в посиленні свого геополітичного впливу на окремі держави СНД. Однак, на практиці поширення НАТО, навпаки, зміцнило незалежність країн СНД.
Приєднання країн Центральної і Східної Європи до євроатлантичних структур затвердило ідею, згідно з якою ці країни мають право самостійно обирати пріоритети своєї політики у галузі безпеки. Цим була підтверджена суверенність цих держав. У 1996—1997 рр. у Росії виникла концепція, згідно з якою в Європі існує так звана «червона лінія», за котру НАТО не повинен розширюватися і яка має відокремлювати територію виключного геополітичного впливу Росії. Ця «червона лінія» була окреслена по периметру кордонів колишнього СРСР, включно із зовнішніми кордонами колишніх Прибалтійських республік СРСР. Однак розширення НАТО на країни Балтії, а також зміцнення присутності США в Грузії і Центральній Азії зруйнувало цю політичну конструкцію. Таким чином, було суттєво зменшено конфліктний потенціал регіону, що міг бути реалізований у разі, якби НАТО визнав особливі права Росії.
Просування НАТО на Схід прискорить реалізацію двох можливих сценаріїв розвитку Росії. З одного боку, наслідком розширення НАТО може стати прискорення перетворення Росії на державу, інтегровану в міжнародну систему безпеки. У разі реалізації іншого сценарію приєднання країн Східної Європи до НАТО дасть можливість Європі виступати у відносинах з Росією як більш сильна одиниця.
2.9. НАТО подобається демократія в Україні. Чому?
Заяви щодо необхідності дотримання демократичних норм регулярно лунали з боку інституцій НАТО, особливо до зміни Президента в Україні в результаті президентських виборів 2004 р., які НАТО розцінив як крок до демократизації. На самміті НАТО в Стамбулі в червні 2004 р. глави держав та урядів країн НАТО зробили наголос на тому, що «українське керівництво має забезпечити зміцнення демократії, верховенства права та свободи слова і ЗМІ».
Президент Парламентської Асамблеї НАТО Даг Беройтер заявив, що «жодне питання не матиме більшої важливості для майбутніх відносин (України) із Заходом, аніж зміцнення демократії». Керівництво провідних країн НАТО систематично наголошує на необхідності дотримання демократії, принципів ринкової економіки та свободи людини. Колишній посол США в Україні Карлос Паскуаль заявив: «якщо поглянути на історію розширення НАТО, політичні питання виявлялися найбільш фундаментальним фактором для визначення, чи певна країна здатна здобути членство. Так було з Іспанією — це залежало від здатності Іспанії подолати спадщину фашизму. Так було з Грецією і Туреччиною й важливістю досягнення ними політичного порозуміння. Так було з Польщею, особливо в сенсі зайняття нею безкомпромісної позиції проти антисемітизму. Так є і тепер з країнами, запрошеними в Празі — вони постали перед нелегкими питаннями, а саме: як вони обходяться з правами меншин, як дають раду корупції, чи дотримуються режиму нерозповсюдження. Так буде і з Україною... Членство в НАТО означає, що кожен член організації бере відповідальність за дотримання норм демократії. Це включає свободу слова, верховенство права, насправді вільний і прозорий виборчий процес, дотримання міжнародних стандартів режиму нерозповсюдження».
Крім загальних документів на підтримку демократичного політичного режиму, які стосуються всіх діючих чи майбутніх членів Альянсу (як от Вашингтонський договір, План отримання членства), діє низка документів у цій сфері між Україною і НАТО. Згідно з Планом дій Україна-НАТО, Україна у сфері політики і безпеки для наближення до стандартів НАТО зобов'язалася досягти цілей: «зміцнення демократичних і виборчих інституцій; зміцнення повноважень та незалежності судової влади; сприяння постійному розвитку і зміцненню громадянського суспільства, верховенству права, захисту основних прав людини і громадянських свобод; забезпечення свободи віросповідання».
НАТО є насамперед воєнним союзом та організацією колективної безпеки. Однак, Організація Північноатлантичного договору заснована не лише на спільних інтересах країн євроатлантичного простору, але й на спільних цінностях та здобутках цивілізації, зокрема у сфері внутрішньої політики. Проблеми демократії в країнах-членах розглядаються в НАТО, по-перше, з точки зору необхідності забезпечення надійності союзника; по-друге, з позиції дотримання необхідного рівня солідарності, який легше досягається між країнами зі схожими політичними режимами.
Цей принцип повною мірою застосовується НАТО та його членами у справах з Україною.
2.10. Ставлення громадян до НАТО: чи закінчилася «холодна війна»?
Парадокс: НАТО стимулює розвиток демократії в Україні, однак за умов демократичного суспільного вибору щодо приєднання до Альянсу рішення українського суспільства може виявитися не на користь інтеграції.
Результатом політики ліквідації української ідентичності, яка тривала понад 300 років, для частини населення України виявилося занадто складно і незвично розглядати Україну як унікальну і самодостатню країну. В Україні існує чисельний прошарок людей, які не мають вираженої української національної ідентичності і керуються у своєму ставленні до НАТО насамперед звичкою, культурною чи мовною дистанцією, бажанням досягти певного рівня добробуту або ситуативним впливом — «як карта ляже», а не українськими національними інтересами.