Навіщо Україні НАТО
- Автор: Палей Александр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- ISBN: 966-578-142-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Навіщо Україні НАТО». Краткое содержание книги:
На ці та інші питання про Україну та її державну безпеку дає вичерпну відповідь дана книга.
Громадяни України мають знати справжню свою вигоду і можливі проблеми, що виникнуть внаслідок вступу чи не вступу до НАТО. Досі бракує розуміння суті українських інтересів у відносинах з іншими державами. Дана книга починає фахову дискусію щодо цього питання. Українцям після століть витравлювання державницьких інстинктів час згадати, що таке — розуміти свої інтереси та вміти їх відстояти.
Автор прагне допомогти читачеві розібратися й усвідомити не інтереси Вашингтона, Москви чи Брюсселя, а справжні інтереси України та її народу.
Параграфом 8 Рамкового документа ПЗМ визначено механізм консультацій між країною-учасницею і НАТО, в якому зазначається, що НАТО консультуватиметься з будь-яким активним учасником Програми, якщо цей партнер відчуватиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності чи безпеці та звернеться до Брюсселя з відповідним проханням. Одного разу Україна скористалася цим механізмом. 1996 року, після того, як Державна Дума Російської Федерації поставила під сумнів належність Україні міста Севастополь, Рада північноатлантичного партнерства і співробітництва — консультативна організація країн НАТО та держав євроатлантичного регіону — наголосила на приналежності Севастополя Україні.
У 1995 р. було відкрито українські офіси зв'язку у штаб-квартирі НАТО та Координаційного центру партнерства НАТО.
З 1995 р. почалося укладання щорічних Індивідуальних програм партнерства між Україною і НАТО, спрямованих на нарощування можливостей координації між збройними силами України і НАТО. Як правило, в межах Індивідуальних програм партнерства щороку планувалося близько двох-чотирьох сотень заходів (навчання, візити, курси тощо).
1995 р. було започатковано проведення регулярних військових навчань країн НАТО на території України та військових навчань за межами України, в яких брали участь українські підрозділи. З 2000 р. Яворівський полігон Збройних сил України на Львівщині став офіційним навчальним центром Програми «Партнерство заради миру», що означає регулярне використання цього полігону під час проведення навчань.
6 травня 1996 р. в рамках ПЗМ було підписано угоди, якими регулюється статус військовослужбовців Збройних сил України при перебуванні на навчаннях та інших заходах на території держав-членів НАТО або країн-партнерів та військовослужбовців інших держав, які беруть участь у навчаннях на території України, ратифіковані Верховною Радою України 2 березня 2000 р.
Головною подією відносин між Україною і НАТО в 1990-х рр. стало підписання в Мадриді 9 липня 1997 р. Президентом України та лідерами держав-членів Альянсу Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО.
Згідно з Хартією, держави-члени НАТО морально підтримали гарантії безпеки, які отримала Україна від усіх п'ятьох ядерних держав — учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, як без'ядерна держава — учасниця цього Договору. У Хартії зазначено, що «союзники по НАТО продовжуватимуть підтримувати суверенітет та незалежність України, її територіальну цілісність, демократичний розвиток, економічне процвітання та її статус без'ядерної держави, а також принцип непорушності кордонів, як ключові фактори стабільності та безпеки у Центрально-Східній Європі та на континенті в цілому».
Головним досягненням Хартії стало створення механізму консультацій, якщо Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці. Скликання Комісії Україна-НАТО на рівні Північноатлантичної Ради має відбуватися не менше двох разів на рік. Комісія Україна-НАТО може збиратися на рівні: послів (Україну представляє Глава Місії України при НАТО); міністрів закордонних справ; міністрів оборони, що підтримувало високий рівень діалогу.
Починаючи з 1998 р. Президент України своїм Указом регулярно затверджував урядову програму дій у галузі співпраці між Україною і НАТО.
Продовженням цього курсу стало ухвалення 23 травня 2002 р. Радою національної безпеки і оборони України Стратегії євроатлантичної інтеграції України, остаточною метою якої був проголошений повноправний вступ до НАТО.
На етапі 2002—2004 рр. для України певним замінником Плану дій з отримання членства та «Інтенсивного діалогу»(документів, які визначають завдання та кроки держав-претендентів на членство в НАТО в політичній, військовій, економічній галузях тощо) став План дій Україна-НАТО. Причинами ухвалення саме такого формату документа на самміті НАТО в Празі в листопаді 2002 р. були підозри щодо можливого продажу українських озброєнь Іраку. План дій визначав основні принципи, на яких має базуватися політика України в конкретних галузях, та цілі, що мають бути досягнуті з метою наближення до стандартів країн-членів Альянсу.
У рамках Плану дій щороку готуються Цільові плани, які містять перелік конкретних заходів як внутрішнього характеру, так і спільних заходів Україна-НАТО, спрямованих на досягнення визначених у Плані дій цілей. Тривалий час за правління Президента Леоніда Кучми Україна виконувала більшість пунктів співпраці, що стосувалися Збройних сил та створення спеціальних державних органів, однак не виконувала зобов'язання, взяті на себе щодо утвердження демократії, свободи слова та прав людини.
Ситуація зі зміною Воєнної доктрини в червні — липні 2004 р., коли її спочатку було затверджено з положенням про вступ до НАТО і ЄС як ключову ціль політики держави, а потім Указом Президента ці положення було знято, ілюструвало хитання в зовнішній політиці України. Під час візиту до Грузії в грудні 2002 р. Президент України А. Кучма, коментуючи заяву Президента Грузії про те, що Україна має стати членом НАТО у наступній хвилі розширення НАТО, заявив, що «найголовніше, щоб третя хвиля розширення НАТО не перетворилася на шторм і не змила когось».
Зміну влади України в результаті президентських виборів 2004 р. та Помаранчевої революції листопада — грудня 2004 р. НАТО розцінив як крок у напрямку демократизації країни. Завдяки цьому відносини України з НАТО позбулися основної перешкоди. Після перемоги на президентських виборах Президента Віктора Ющенка приєднання до НАТО названо стратегічним завданням України.
У ході засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ у Вільнюсі 21 квітня 2005 р. було започатковано Інтенсифікований діалог з НАТО з питань набуття членства. Такий діалог є передумовою вступу до НАТО, відповідно до рішення Мадридського самміту НАТО від 1997 року. В межах Інтенсифікованого діалогу сторони консультуються та вживають заходів щодо політичних, військових, фінансових та безпекових питань, пов'язаних з питаннями членства. Водночас НАТО на цій стадії ще не бере на себе прямого зобов'язання обов'язково прийняти Україну до НАТО, на відміну від Плану отримання членства (ПОЧ). НАТО на цій стадії насамперед спостерігає за виконанням тих зобов'язань, які країна-претендент добровільно бере на себе. Водночас, досі всі країни, які брали участь в Інтенсифікованому діалозі, в остаточному рахунку вступали до НАТО.
Україна може очікувати запрошення приєднатися до Плану отримання членства в НАТО, який, за внутрішніми правилами НАТО, безпосередньо передує вступу до Альянсу.
Ще одним з механізмів співпраці між Україною і НАТО, насамперед у галузі консультацій з питань безпеки, є Рада Євроатлантичного Партнерства (РЄАП) (до травня 1997 року — Рада Північноатлантичного Співробітництва — РПАС, утворена 1991 р.), членом якої Україна є з 1992 р. РЄАП налічує 46 членів, усі члени РЄАП є членами Програми «Партнерство заради миру». Засідання РЄАП проходять двічі на рік на рівні як міністрів закордонних справ, так і міністрів оборони, також можливі засідання на рівні глав держав та урядів.
18 червня 2004 р. Верховна Рада України ратифікувала меморандум «Про взаєморозуміння між НАТО і Україною щодо забезпечення підтримки операцій НАТО з боку приймаючої держави». Цей меморандум забезпечує збройним силам і військовій техніці НАТО право швидкого доступу на територію країни з дозволу Президента і Ради національної безпеки і оборони України.
Паралельно з консультативним механізмом співробітництва у вигляді Комісії Україна-НАТО діють спільні робочі групи з питань воєнної реформи, озброєнь, економічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, з питань науки і захисту довкілля, а також регулярні засідання Україна-НАТО на рівні політичного, політико-військового керівного, військового, економічного та спеціального комітетів.