Навіщо Україні НАТО
- Автор: Палей Александр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- ISBN: 966-578-142-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Навіщо Україні НАТО». Краткое содержание книги:
На ці та інші питання про Україну та її державну безпеку дає вичерпну відповідь дана книга.
Громадяни України мають знати справжню свою вигоду і можливі проблеми, що виникнуть внаслідок вступу чи не вступу до НАТО. Досі бракує розуміння суті українських інтересів у відносинах з іншими державами. Дана книга починає фахову дискусію щодо цього питання. Українцям після століть витравлювання державницьких інстинктів час згадати, що таке — розуміти свої інтереси та вміти їх відстояти.
Автор прагне допомогти читачеві розібратися й усвідомити не інтереси Вашингтона, Москви чи Брюсселя, а справжні інтереси України та її народу.
Одним із елементів співпраці у військовій сфері є Спільна робоча група з питань військової реформи, яка діє під егідою Політико-військового керівного комітету НАТО. Ця група виконує завдання підвищення оперативної сумісності української армії зі збройними силами країн НАТО.
Спеціалізованим органом консультаційного механізму співпраці з НАТО є спільна група з питань планування використання цивільних служб у надзвичайних ситуаціях. Меморандум про Порозуміння у галузі цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій, підписаний у грудні 1997 р., спрямований на співробітництво у галузі готовності до катастроф та інших надзвичайних ситуацій цивільного характеру. Цей меморандум було застосовано на практиці в Україні під час природних та техногенних катастроф у Карпатах та Харкові, під час катастрофи українського літака в Греції у 1997 р. тощо.
З літа 2000 р. діє Українсько-польський миротворчий батальйон у Косові. Цей батальйон пройшов повну сертифікацію за стандартами НАТО. За участю України та п'ятьох інших держав Чорноморського регіону (з них три члени НАТО, а також Росія і Грузія) створено спільне військово-морське з'єднання «БЛЕКСІ-ФОР», діяльність якого спрямована на попередження криз та зміцнення довіри в регіоні.
Серед внутрішніх українських структур співпраці між Україною і НАТО виокремлюються наступні.
В органах виконавчої влади України (у ключових міністерствах і державних комітетах) з 1999 р. запроваджено посади національних координаторів відносин з НАТО, на які призначалися чиновники, відповідальні за напрям співпраці з НАТО. Крім того, у ключових міністерствах та відомствах (МЗС, Міноборони) були створені спеціальні відділи, покликані здійснювати керівництво співпрацею між Україною і НАТО у їхніх відповідних галузях.
У лютому 2003 р. було створено Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції, який розробляє проекти у галузі стратегічного планування політики євроатлантичної інтеграції, а також координує роботу національних координаторів відносин з НАТО.
При НАТО з 1996 р. діє Місія України, як самостійна закордонна установа України зі статусом представництва при міжнародній організації.
Одним з актуальних напрямків розвитку відносин з Альянсом є співробітництво між Верховною Радою України і Парламентською Асамблеєю НАТО. В Україні було оновлено законодавчу базу у сфері безпеки. 19 червня 2003 року Верховна Рада України конституційною більшістю ухвалила Закон «Про засади національної безпеки України». У новому законі закріплена стратегічна мета держави «набуття членства в Організації Північноатлантичного договору». Отже, інтеграція до НАТО набула законодавчої підтримки.
Серед установ НАТО в Україні, крім посольств країн-членів НАТО, діють Центр інформації та документації НАТО в Україні, який сприяє розповсюдженню інформації про НАТО, а також Офіс Зв'язку НАТО в Києві, створений для полегшення контактів між НАТО та українськими цивільними і військовими установами.
2.7. Вступ України до НАТО: дуже дешево, бо не сердито
Щодо питання вартості вступу України до НАТО циркулюють маса міфів. Називаються суми — починаючи від 92 мільярдів доларів. Виникає питання — чому не 92 трильйони? Насправді усі ці астрономічні цифри розраховані на ті групи населення, для яких проблематично порахувати відмінність між кількістю нулів у мільярді і трильйоні.
Між тим, досвід вступу до НАТО країн Східної Європи свідчить про те, що цей процес може бути дуже дешевим.
Витрати на вступ до НАТО мінімізуються за рахунок уникнення необхідності розміщення на території України значних військових баз та недоцільності масштабного переозброєння української армії.
Якщо діяти за логікою «холодної війни» і супроводжувати вступ до НАТО розміщенням на своїй території великих іноземних військових баз, то тоді вступ до НАТО справді мав би потягнути на значні кошти. Однак, для України вигідний «чисто-паперовий» варіант вступу до НАТО. Жодної потреби розміщення на території України іноземних військових баз не існує. Окремі держави Східної Європи (зокрема Румунія та Болгарія) надали дозволи на розміщення на своїй території американських баз. Однак, це відбувається на двосторонній основі, тобто поза рішеннями НАТО. Водночас Україна має достатній військовий, людський і технологічний потенціал, щоб гарантувати свою безпеку, використовуючи лише політичний «дах» НАТО та маючи за спиною лише теоретичну можливість підтримки з боку 26 держав-членів НАТО у військовий час.
Такий «паперовий» варіант розширення НАТО був застосований до всіх 10 нових членів Альянсу. Лише на території Литви з'явився невеликий підрозділ НАТО у складі 100 авіаторів і 4 літаків, для забезпечення натівських стандартів охорони повітряного простору трьох країн Балтії, які навіть не мають такого мізерного числа військових літаків.
Україні така «охорона», слава Богу, не потрібна. Вітчизняна військова авіація все ще, попри всі скорочення, є однією з найчисельніших у Європі.
До речі, і українська Конституція прямо забороняє розміщення на території України іноземних військових баз, роблячи виключення для Чорноморського флоту Росії тільки до 2017 року.
Такий український підхід до вступу до НАТО міг би цілком зняти претензії з боку Москви. Якби не одне «але». Москва насправді ніколи й не боялася військових можливостей розширеного НАТО. А лише вдавала, що боялася. Для ядерної Росії вступ до НАТО країн Східної Європи не становить жодної військової загрози, і про це чудово знають у Москві. Тим більше, якщо цей вступ є «паперовим», без утворення нових великих військових баз біля кордонів Росії.
Всі протести Росії з приводу НАТО насправді зумовлені тим, що, вступаючи до НАТО, країни — нові члени виходять з зони геополітичного впливу Москви. От і все, не більше і не менше.
Слід наголосити, що українські озброєння радянського виробництва не є проблемою при вступі до НАТО. НАТО не вимагає масового переозброєння східноєвропейських армій.
Не лише нові члени НАТО, але й така розвинена країна, як Німеччина, продовжує використовувати колишні радянські озброєння. Німеччина ефективно інкорпорувала до своїх збройних сил зразки найбільш якісного радянського озброєння, зокрема літаки МіГ-29, які були на озброєнні армії НДР.
Вартість членського внеску України до бюджету НАТО, за попередньою оцінкою, перебуватиме в межах внеску Польщі, тобто близько 40—50 мільйонів доларів США на рік.
А крім того, НАТО дає й пряму економічну вигоду, дозволяючи гарантувати надійну безпеку за невеликі кошти для тих держав, які ніколи б не мали такого рівня безпеки, як у НАТО, навіть якби витрачали на оборону весь свій бюджет.
Перебування України поза зоною надійних гарантій безпеки у так званій «сірій зоні» прямо шкодить економіці України. В економіку України з 1992 року надійшло лише трохи більше 15 мільярдів доларів США, що є незначною сумою у порівнянні з іншими державами Центрально-Східної Європи, економіки яких відчували різке збільшення інвестицій після оголошення про їхнє запрошення до НАТО.
Слід також наголосити, що інвестиції з країн НАТО до України, на відміну від інвестицій Росії, є легальними.
Згідно з дослідженням організації «Транспаренсі Інтернешнл», серед 20 найменш корумпованих держав світу 10 є державами-членами НАТО. Росія й Україна в цьому списку замикають першу сотню.
Конкурентною перевагою України є високотехнологічний оборонно-промисловий комплекс України, здатний розробляти сучасні зразки озброєнь, а також здатність України до створення в замкнутих циклах деяких конкурентноздатних на світовому ринку зразків озброєння.
Й досі не девальвовані успіхи України — у таких важливих галузях, як літакобудування, танкобудування, суднобудування, а також ракетобудування та системи протиповітряної та протиракетної оборони. Скажімо, така розвинена країна, як Німеччина, а також Польща й Іспанія, здійснювали перевезення своїх військових контингентів до Афганістану та Косова з використанням українських літаків АН-124-100. Цей літак — єдиний у світі, який здатен транспортувати вантажі вагою до 120 тонн. У 2004 році НАТО ухвалив рішення взяти в оренду до створення європейського військово-транспортного літака А-400М, 6 цих військово-транспортних літаків українського виробництва. У 2006 році було підписано відповідний контракт — але не тільки з українським конструкторським бюро Антонова — виробником літаків, але й з російською компанією «Волга-Дніпро». Так сталося з вини українських депутатів, які перед парламентськими виборами 2006 р. не змогли ратифікувати Меморандум з НАТО щодо стратегічних перевезень, чим завдали країні значних збитків. Нині у Великої Британії є лише 4 військово-транспортних літаки далекого радіусу дії, у решти європейських членів НАТО — 9, у США — 250.