Гола економіка. Викриття нудної науки
- Автор: Вілан Чарльз
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-4714-7
- Переводчик: Олександр Дем’янчук
- Жанр: Зарубежная образовательная литература
Электронная книга - «Гола економіка. Викриття нудної науки». Краткое содержание книги:
Права власності стосуються не лише будинків, автомобілів і речей, які ви можете зберігати у комірчині. Деякі найважливіші права власності стосуються ідей, творів мистецтва, формул, винаходів і навіть хірургічних процедур. Ця книга так само є хорошим прикладом. Я пишу текст. Мій агент продає його видавцеві, що береться за друк і поширення книги. Книга продається у приватних книгарнях, де для спілкування з некерованим натовпом, який прагне отримати книжку з автографом, наймаються приватні охоронці. На кожному етапі задіяні лише приватні права. Це можуть бути прямі ринкові транзакції: уряд може лише втручатися. Справді, я можу лаяти уряд за оподаткування мого доходу, оподаткування продажу книжок і навіть за оподаткування заробітної платні, яку я виплачую няні, що доглядає за моїми дітьми, поки я пишу.
Насправді вся процедура стає можливою завдяки одному: авторському праву, що є критично важливою формою власності для тих із нас, хто пише задля заробітку. Уряд Сполучених Штатів забезпечує, щоб після того, як я вклав час у створення рукопису, жодна компанія не могла вкрасти цей текст і опублікувати його, не сплативши мені компенсації. Кожен професор, копіюючи його для використання на заняттях, повинен спочатку заплатити роялті видавцеві. Дійсно, уряд підтримує подібні права для програмного забезпечення Microsoft, а також відповідні права власності — патент — фармацевтичної компанії, що винайшла Віагру. Випадок патенту цікавий тим, що його часто неправильно трактують. Інгредієнти Віагри коштують копійки за таблетку, однак тому, що Pfiser має патент на Віагру, що дає їй монополію на право продавати цей продукт протягом двадцяти років, вона продає кожну пігулку аж за 7 доларів. Цей величезний прибуток, характерний також для нових ліків від ВІЛ/СНІДу та інших життєво важливих продуктів, часто описується як певного виду соціальна несправедливість, здійснювана ненаситними фірмами — «великими фармацевтичними компаніями», яких періодично демонізують під час президентських виборчих кампаній. Що станеться, коли й іншим компаніям дозволити продавати Віагру або примусити Pfizer продавати свій продукт дешевше? Ціна впаде до рівня, значно ближчого до вартості виробництва. Справді, коли патент на ліки закінчується, — після того, як непатентовані замінники стануть легальними, — ціна зазвичай падає на 80—90 %.
То чому ж ми дозволяємо Pfizer обдирати користувачів Віагри? Бо якби Віагра не була захищена патентом, Pfizer ніколи б не робив великих інвестицій, необхідних для винаходу новітніх ліків. Реальні затрати на передові ліки — це науково-технологічні роботи, пошук у світових лісах кори екзотичних дерев із медичними властивостями, а не виробництво пігулок, коли формула винайдена. Те саме стосується й ліків від будь-яких інших хвороб незалежно від їхньої небезпеки для життя[77]. Середня вартість виходу нових ліків на ринок складає десь близько 600 мільйонів доларів. І для кожних успішних ліків існують численні дорогі дослідницькі експерименти, що закінчилися невдачею. Чи можна постачати ліки за доступними цінами американцям із низькими доходами, та й біднякам по всьому світу, не зруйнувавши стимулів до винаходу цих ліків? Так, уряд може викупити патент, коли нові ліки винайдено. Уряд заплатить наперед фірмі суму, еквівалентну тій, яку вона заробила б протягом тих двадцяти років дії патенту. Після цього уряд стає власником прав і може виставляти ціну, яку він вважає за потрібне. Цей варіант дорогий і сам по собі створює деякі проблеми. Наприклад, які патенти на ліки має купувати уряд? Чи артрит достатньо серйозне захворювання, щоб виправдати цим використання суспільних фондів для здешевлення ліків від нього? А як щодо астми? І все ж такого типу план принаймні узгоджується з економічною реальністю: індивіди та фірми інвестуватимуть лише тоді, коли їм гарантують «ужинок не менший за посів» у буквальному чи переносному сенсі.
Якось я натрапив на курйозний приклад того, як неоднозначні права власності можуть стримувати економічний розвиток. Я працював над довгою історією про американських індіанців для журналу The Economist. Витративши час на відвідання багатьох резервацій, я помітив, що в них було дуже мало приватних будинків. Члени племені жили або в будинках власності федерального уряду, або у трейлерах. Чому? Одна з основних причин у тому, що важко, майже неможливо отримати звичайну іпотеку в резервації індіанців, оскільки земля перебуває в комунальній власності. Членам племені можуть дати землю в користування, але не у власність, — нею володіє нація індіанців. Для комерційного банку це означає, що власника іпотеки, який не може її виплатити, не можна позбавити права викупу заставного майна. Якщо банку відмовлено в цьому неприємному, але необхідному варіанті, тоді кредитор втрачає будь-яку ефективну заставу під свою позику. З іншого боку, трейлер — це дещо інше. Якщо ви неспроможні виплачувати кредит, компанія може одного разу приїхати й відбуксирувати ваш трейлер. Однак трейлери, на відміну від звичайного будівництва, не належать до місцевої торгівлі житлом. Вони збираються за тисячі миль звідти на заводі й потім перевозяться до резервації. Цей процес не створює робочих місць для мулярів, покрівельників, штукатурів й електриків, а ці професії — саме те, чого потребують індіанські резервації в Америці найбільше.
Уряд знижує затрати на ведення бізнесу в приватному секторі багатьма способами: вводячи однакові правила та норми, як, наприклад, закон про підрядництво; викорінюючи шахрайство, стежачи за обігом стабільної валюти. Уряд будує й утримує інфраструктуру: дороги, мости, порти й дамби, — те, що здешевлює приватну комерцію. Електронна комерція може стати сучасним дивом, однак не дивуйтеся тому факту, що при замовленні одягу від Gap.com його привозять вам із розподільчого центру на вантажівці, що мчить магістральними дорогами. У 1950—60-х роках нові дороги, включно з мережею швидкісних сполучень між штатами, принесли значну частину всього нового капіталу в Сполучених Штатах. І ці інвестиції в інфраструктуру пов’язані зі значним підвищенням продуктивності в галузях виробництва, споріднених із автомобільною промисловістю[78].
Ефективне регулювання й контроль роблять ринок надійнішим. Завдяки старанням Комісії з цінних паперів і бірж можна купити акції нової компанії, зазначеної у списку NASDAQ, маючи певність, що ні ця компанія, ні продавці з фондової біржі не пов’язані з шахрайством. Коротше кажучи, уряд відповідає за верховенство права. (Руйнація верховенства права є однією з причин того, чому непотизм, клановість та інші види «сімейної» поведінки повсюди проявляються в країнах, що розвиваються: за відсутності правил, що зобов’язують сторони угоди до порядності, оборудки у бізнесі можуть здійснюватися безпечно лише на основі певних особистих стосунків.) Джеррі Джордан, колишній президент Федерального резервного банку у Клівленді, якось висловився щодо очевидних речей, які дуже часто сприймаються як самі собою зрозумілі: наші складні інститути, і публічні, і приватні, уможливлюють здійснення складних транзакцій із цілковитими незнайомцями. Він сказав:
У нашій уяві видається неймовірним, що ми часто приносимо значну суму грошей до свого банку й віддаємо їх людям, яких ніколи до того не зустрічали. Або те, що продавці цінних паперів можуть відсилати мільйони доларів людям, яких вони не знають, у країни, де вони ніколи не були. Однак це відбувається повсякчас. Ми віримо, що існує інфраструктура, яка дає нам змогу не боятися того, що людина з банку, яка приймає наші гроші, просто покладе їх до своєї кишені. Або, коли ми використовуємо кредитні картки, щоб придбати новий CD чи тенісну ракетку через Інтернет у продавця, який перебуває в іншому штаті чи країні, ми впевнені в тому, що отримаємо свій товар, а він — що отримає за нього гроші[79].
77
Я не можу повністю пояснити, чому фармацевтичні компанії так опираються зниженню цін на ліки від ВІЛ/СНІДу для Африки. Ці країни ніколи не будуть здатні платити високу ціну, встановлену в розвинених країнах, тому фармацевтичні компанії не отримуватимуть прибутку від здешевлення цих ліків. У такому регіоні, як Південна Африка, є або дешеві ліки, або ліків немає взагалі. Для цінової дискримінації це було б хорошою нагодою: зробіть ліки дешевими в Кейптауні й дорогими у Нью-Йорку. Щоправда, цінова дискримінація створить шанси для виникнення тіньового ринку — ліки, дешеві в Африці, можна викупити й незаконно перепродавати за високими цінами в Нью-Йорку. Однак цю проблему можна якось вирішити, враховуючи високу ймовірність втрати довіри у міжнародних відносинах, відмовляючи великим групам людей на планеті у важливих ліках. (Прим. авт.)
78
John G. Fernald, “Roads to Prosperity? Assessing the Link Between Public Capital and Productivity,” American Economics Review, vol. 89, no. 3 (June 1999), pp. 619—38.
79
Jerry L. Jordan, “How to Keep Growing ‘New Economies,’” Economic Commentary, Federal Reserve Bank of Cleveland, August 15, 2000.