Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Та було вже запізно. Весь адміністративний апарат в Україні був у московських руках. По українських містах стояли московські загони. В самому Києві було 30000 зорганізованих і озброєних московських офіцерів, з яких кожний вогнем дихав на все українське. Москвини вже готувалися кинути непотрібну вже їм гру в українську державність, разом з їхньою лялькою П. Скоропадським. Готувалися не лише монархісти, але й демократи, соціялісти (московські).
До Києва (і взагалі в Україну) наїхали тисячі не лише монархістів (московських), але й московських соціялістів. Всі вони ніколи перед тим в Україні не були. Ці зайди мали в Україні свої політичні партії, свої московські різного роду (включно з озброєними дружинами) організації і часописи. Московські соціялістичні організації та часописи накидалися на все українське зі ще більшою люттю, як монархічні. Органи партії есерів «Ґолас Юґа», «Народнає Дєла» та орган соціял–демократів «Начало» під’юджували уряд і московську офіцерню до погромів українських установ, шкіл, преси. Кожний протиукраїнський крок адміністрації вихвалювали і раділи. Власне московські соціялісти подали проект створити в Україні союз усіх (включно з монархічними) московських партій для боротьби з українським «сєпаратізмам» у всіх царинах життя (див: П. Христюк. «Замітки і матеріяли до історії української революції». Т. III.).
Один з тих московських соціялістичних лідерів, В. Станкєвіч, пізніше писав, що московські соціялістичні партії в Києві вважали аксіомою боротися проти большевиків і українських сепаратистів, включно з П. Скоропадським. Большевики були десь далеко, а сепаратисти і П. Скоропадський тут, отже, вважали потрібним перше повалити П. Скоропадського. Метою перевороту було передати владу «Саюзу Вазраждєнія Расіі», який мав зв’язатися з уфимським Правітєльствам (решти уряду А. Кєрєнского в Сибіру) і розпочати потім широкомасштабний наступ на большевиків (ленінців). Лідери московських соціялістичних і демократичних партій уклали плани перевороту і день. Московські монархічні офіцерські організації обіцяли повну підтримку зброєю. В ті плани було втаємничене військове міністерство та декілька міністрів. Але саме в призначений для перевороту день П. Скоропадський проголосив федерацію з Московщиною як перший крок до відновлення московської імперії, і тому переворот відкликано (див.: В. Станкєвіч. «Васпамінанія»). Ми навели все, щоб пригадати нашим забудькам, що все це може повторитися (власне, вже готується) під іншими назвами, але тотожне метою (і навіть методами).
Коли в часописах з’явилася вістка, що Ген. А. Дєнікін став Верховним Головнокомандуючим усіми військовими силами, що були в той час на території колишньої імперії, міністри–єдінонєдєлімці заявили на засіданні Ради Міністрів, що українська армія мусить бути підпорядкована А. Дєнікінові також. З протестів міністрів–українців просто глузували. Генеральний Штаб (А. Слівінський) поквапно почав виробляти план об’єднання команди військами Дону, України і Дєнікінської армії під верховною командою ген. Дєнікіна. Ще перед цим П. Скоропадський мав сустріч з Донським Отаманом ген. П. Красновим, на якій обговорювали плани відбудови імперії (див.: П. Христюк. «Замітки і матеріяли).
Навіть наші короткозорі політики побачили, що вже готові плани і сили зробити Київ (і всю Україну) осередком Дєнікінського уряду й армії. Це означало повну ліквідацію не лише рештків української державности, але й взагалі всього українського, з тисячами шибениць для всіх «сєпаратістав», включно і з поміркованими, а може, й деякими малоросами за «ґасударствєнную ізмєну». (Так і було трохи пізніше, коли А. Дєнікін окупував Лівобережжя).
14.XI.1918 міністри–українці вийшли з уряду. П. Скоропадський призначив уряд, складений лише з україножерів–єдінонєдєлімців. Були в нім: С. Гербель, А. Ржепецкій, І. Кістяковскій, Г. Афанасьєв, Д. Шуцкой, А. Покровскій, В. Касінскій, С. Мерінґ, В. Науменка, Г. Ґлінка, В. Рейнбот, С. Петров, В. Любінскій, М. Варановіч, В. Лансберг, С. Завадскій.
На початку листопада 1918 р. капітулювала Німеччина. Війна скінчилася, і німецькі залоги мали залишити Україну. Оскільки уряд В. Леніна зрадив Антанту і підписав сепаратний мир з німцями, москвини сподівалися, що Антанта (Франція, Англія) буде воювати або поможе протилєнінським москвинам скинути владу большевиків. А для того треба було дуже поспішати здійснювати свої московські плани в Україні, бо хоч вони і мали в своїх руках адміністрацію і свої військові частини в Україні, все ж москвини боялися, що їх заллє море української стихії і з відходом німців українці роздеруть їх на шматки голими руками. Треба було поспішити зробити Україну частиною Росії, щоб часом Антанта помилково не визнала її фактичне існування.