Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочее научное » Українець і Москвин: дві протилежності
Українець і Москвин: дві протилежності - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українець і Москвин: дві протилежності

Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:

У цій книзі Павла Штепи — автора широко відомих в українському світі праць «Московство» та «Мафія і Україна» — подано широкоформатний зіставний аналіз характерологічних рис українців і росіян, показані взаємини між цими народами в політичному, економічному, культурному, релігійно–конфесійному та ін. аспектах.
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
1 ... 267 268 269 270 271 272 273 274 275 ... 375
Перейти на страницу:

Чотири мільйони наших селян у військових шинелях самовільно творили українські полки, а Скоропадські українізували їх лише на наказ москвинів. А винниченки нищили організаторів української армії М. Міхновського, П. Болбочана та інших і переконували тих 4 мільйонів «імперіялістів», що армія — буржуазний шовінізм, а старшини — вороги народу.

Село вимагало землю у власність, а наша еліта давала йому московську «абщіну».

«Вільне Козацтво» косами і сокирами вирубувало зайд–москвинів, а наша еліта озброювала московські офіцерські «каратєльниє атряди», які розстрілювали і палили Україну.

Наші селяни виганяли з України цілі села зайд, а наша еліта давала зайдам державні посади, персональну автономію, навіть міністерство для їх упривілеювання.

Обезброєний нарід голим п’ястуком бив озброєних до зубів ваньок, які перли з півночі, а виниченки закликали любити–цілувати демократичних братів.

Що ж дивного, що нарід плюнув на такий «провід» і пішов своєю дорогою.

«Бестія без голови» — так охрестив козацьку націю колись Адам Кисіль, влучаючи в саме ядро української проблеми. Нашою трагедією було і є «безголів’я» — слово, що дуже добре схоплює разючу диспропорцію між рухливим, відважним, як бестія, ґенієм нації та її хаотичним мозком. Брак проводу, невиразність ідеалу та політична незрілість — ось назви недуги, відкритої «вже літ майже триста» одним з людей, які найбільше спричинилися до того, що Україна стала «нацією без голови» (Д. Донцов).

Улеглість чужим доктринам і чужій аргументації, втома моральна і фізична, шукання за аргументами проти себе самих, страх перед зусиллям поставити проблему визволення України з–під тиранії СССР на вістря меча, страх перед далекосяглими рішеннями і програмами (мовляв, ліпше «статус кво», хоч би й сталінський), заклик до дивацьких ідей слов’янофільства і солідарности з імперією, яку треба зруйнувати, коров’ячі ідеали конкордизму вирваних зубів і забитих інстинктів самооборони — це все притаманне нижчим верствам народу, масам, духовим кріпакам, вибачайте, голоті.

А голота (інтелектуальна) ще ніколи історії не робила. Навіть з нею не можна робити історії.

На місце самозванчої «еліти» — інтелектуальної і духової голоти — мусить прийти інша.

Цілком інша! Протилежна їй (Д. Донцов. «Поступовий параліч еліти». «Вістник». III. 1939).

ВОНА ВЖЕ ПРИХОДИТЬ.

XXXI

ДОБА ДИРЕКТОРІЇ

Присплять, лукаві, і в огні

Її, обкраденую, збудять.

Т. Шевченко

В. Лєнін не хотів знищити Директорію фізично на полі бою, бо ж тим створив був би ореол геройства на всій українській визвольній боротьбі. Він хотів скомпрометувати провідників боротьби, вбити їх ідейно, а з ними і саму боротьбу за незалежність. Він хотів, щоб наш найвищий національний провід САМ визнав помилковість самої ідеї державної незалежности України і про це сам розголосив по Україні. Він хотів вбити САМУ ІДЕЮ, добре розуміючи, що поки ідея живе, доти буде жити і боротьба, бо на місце загиблих борців стануть нові і нові. Тому, коли Директорія (її голова В. Винниченко) запропонувала йому мирні переговори, він «порадив» їй вести перемовини безпосередньо з «Радянським урядом» України, с. т. визнати його справжнім, умандатованим речником України, а тим самим визнати і правдивість ІДЕЙ, на яких той «уряд» стояв. Іншими словами, вбити себе та ідею боротьби проти Московщини.

Нашим духовим і розумовим соціялістичним кастратам несила була це збагнути. Вони пхали Директорію саме на цей шлях. На наше щастя, Армія не дозволила соціялістам здійснити намір В. Леніна. Вже пізніше, коли не стало армії, обидва лідери обидвох наших соціялістичних партій пішли тим шляхом: М. Грушевський і В. Винниченко повернулися в Україну виконувати накази «Радянського уряду УССР». Та вже було запізно для В. Леніна — наша Армія вже записала своєю кров’ю НЕЗНИЩИМІ заповіти майбутнім поколінням. Заповіти нещадної, кривавої БОРОТЬБИ ПРОТИ МОСКОВЩИНИ. Боротьби на ЗНИЩЕННЯ цієї потвори.

Дурману московського «соціялізму» не могла вибити з голів нашої інтелігенції навіть артилерія соціялістичного брата, і ті голови рішили, що причиною їхнього політичного банкротства є те, що вони були замало соціялістичні. Мовляв, москвини перетягнули на свій бік (?), український нарід тому, що обіцяли йому більше, як українські соціялісти. І наші недолуги змавпували москвинів: скликали свій «Савєт салдатскіх і рабочіх дєпутатав» — Трудовий Конгрес на 23.I.1919. Звичайно, на нього допустили лише «трудовий народ» — хмару винниченків, феденків, мартосів, севрюків, волохів, а лікарів, інженерів, старшин, священиків, куркулів зарахували до ворогів народу, хоч допустили пролетаря, що мав кількаповерховий власний дім у Києві (М. Грушевського)).

1 ... 267 268 269 270 271 272 273 274 275 ... 375
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)