Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Чотири мільйони наших селян у військових шинелях самовільно творили українські полки, а Скоропадські українізували їх лише на наказ москвинів. А винниченки нищили організаторів української армії М. Міхновського, П. Болбочана та інших і переконували тих 4 мільйонів «імперіялістів», що армія — буржуазний шовінізм, а старшини — вороги народу.
Село вимагало землю у власність, а наша еліта давала йому московську «абщіну».
«Вільне Козацтво» косами і сокирами вирубувало зайд–москвинів, а наша еліта озброювала московські офіцерські «каратєльниє атряди», які розстрілювали і палили Україну.
Наші селяни виганяли з України цілі села зайд, а наша еліта давала зайдам державні посади, персональну автономію, навіть міністерство для їх упривілеювання.
Обезброєний нарід голим п’ястуком бив озброєних до зубів ваньок, які перли з півночі, а виниченки закликали любити–цілувати демократичних братів.
Що ж дивного, що нарід плюнув на такий «провід» і пішов своєю дорогою.
«Бестія без голови» — так охрестив козацьку націю колись Адам Кисіль, влучаючи в саме ядро української проблеми. Нашою трагедією було і є «безголів’я» — слово, що дуже добре схоплює разючу диспропорцію між рухливим, відважним, як бестія, ґенієм нації та її хаотичним мозком. Брак проводу, невиразність ідеалу та політична незрілість — ось назви недуги, відкритої «вже літ майже триста» одним з людей, які найбільше спричинилися до того, що Україна стала «нацією без голови» (Д. Донцов).
Улеглість чужим доктринам і чужій аргументації, втома моральна і фізична, шукання за аргументами проти себе самих, страх перед зусиллям поставити проблему визволення України з–під тиранії СССР на вістря меча, страх перед далекосяглими рішеннями і програмами (мовляв, ліпше «статус кво», хоч би й сталінський), заклик до дивацьких ідей слов’янофільства і солідарности з імперією, яку треба зруйнувати, коров’ячі ідеали конкордизму вирваних зубів і забитих інстинктів самооборони — це все притаманне нижчим верствам народу, масам, духовим кріпакам, вибачайте, голоті.
А голота (інтелектуальна) ще ніколи історії не робила. Навіть з нею не можна робити історії.
На місце самозванчої «еліти» — інтелектуальної і духової голоти — мусить прийти інша.
Цілком інша! Протилежна їй (Д. Донцов. «Поступовий параліч еліти». «Вістник». III. 1939).
ВОНА ВЖЕ ПРИХОДИТЬ.
XXXI
ДОБА ДИРЕКТОРІЇ
Присплять, лукаві, і в огні
Її, обкраденую, збудять.