Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Тому, не гаючись, уже 14.XІ.1918 П. Скоропадський проголосив Федерацію України з Московщиною як перший крок до відбудови «єдінай нєдєлімай Расіі». В грамоті про федерацію П. Скоропадський писав: «… Україні першій належить виступити в справі утворення Всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення Великої Росії… .Кличу всіх стати грудьми на захист України і Росії».
А. Дєнікін пише: «Гетьман П. Скоропадський сказав ґен. В. Маркову: «В грамоті про федерацію я ясно сказав те, що завжди мріяв, але не міг сказати раніш. Я писав великому князеві Нікалаю Нікалаєвічу (дядько царя Нікалая II. — П. Ш.), що коли він буде правителем Росії, то я з радістю і без вагань передам йому свою владу» (А. Дєнікін. «Очєркі рускай смути»).
Та сталося чудо, яке пустило з вітром всі плани москвинів. Справді, чудом можна назвати, що наша еліта відчула смертельну небезпеку від «братнього» народу і вже не дискутувала до безконечності, що радив би св. Карл у таких випадках, але почала енергійно діяти. Не гаючись, Національний Союз обрав провід з п’ятьох осіб — Директорію (В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко, П. Андрієвський). За дуже короткий час Директорія зорганізувала 300000 повстанську силу. 18.XІІ.1918 Січові Стрільці (галичани) під командою полковника Є. Коновальця вигнали москвинів з Києва. П. Скоропадський втік до Німеччини, а його міністри — до А. Дєнікіна. І французи побачили в Одесі не трикольоровий прапор «нєдєлімай Расєі», а жовто–блакитний стяг Української Самостійної Держави. Почалася доба Директорії.
Програвши війну, Німеччина забрала свої полки з України. І почався наступ на Україну всіх її «добрих» сусідів з усіх боків. З півночі наступали москвини–лєнінці; з півдня — москвини–дєнікінці; з заходу — поляки на Галичину і румуни — на Буковину. А з середини України помагали їм усім місцеві москвини, поляки, румуни, жиди і наші рідні яничари.
Доба Директорії заслуговує на окрему велику наукову працю, якої ще не маємо. Ця коротенька доба показала, як на долоні, всю неймовірну ВЕЛИЧ українського народу і неймовірну КАРЛИКУВАТІСТЬ його тодішньої еліти. Цю фатально–трагічну диспропорцію триста років тому наш ренегат Адам Кисіль уклав був у лапідарну формулу: «Бестія без голови». І попереджав, що коли та «бестія» знайде голову, то прийде кінець Польщі і Московщині. За його часів «бестія» знайшла голову, і завалила Польщу одним могутнім ударом. у 1917 році голови не знайшла. Гірше того! Не знайшла навіть хвоста, який бодай теліпався б за своїм народом. Вся хаотична «діяльність» Директорії — це якийсь несамовитий танець божевільних і сліпих політичних сектантів серед пекла, що в ньому горіла тоді Україна. Образ вартий пера Данте.
Вся Україна горіла загравами повстань нашого селянства проти улюбленого нашою елітою північного «брата». Українська Армія, складена виключно з ОХОТНИКІВ, гола, боса, голодна, виснажена до скрайніх меж фізично, без зброї і набоїв, вкількадесятеро менша за ворожу — записала золотими буквами до нашої історії тисячі — безприкладних в історії інших народів — чудес свого героїзму, ідейности, самопосвяти і віри в Україну. А наш політичний провід здобуті ціною річок крові Армією перемоги нищив своїм божевіллям гірше, ніж найгірший ворог. Що ж дивного, що програли.
Тепер по поразці банкрути УНР намагаються скинути вину з себе на наш героїчний народ. І не лише героїчний, але й свідомий СВОЇХ, а не московських інтересів. Тепер банкрути УНР, щоб виправдати СВОЮ національну несвідомість, СВІЙ анархізм, СВОЄ драгоманівство видумують байки про ніби національну несвідомість, анархізм, збольшевичення нашого народу. Підла, навіть блюзнірська брехня і наклеп на наш народ!
Правда, наш народ часто не знав слова «Україна», але він знав — і знав далеко ліпше за грушевських — ЗМІСТ того імені.
Московська імперія завалилася і лежала в поросі безсильна. Наше селянство з божевільною радістю вітало свого «батька» — «Хай живе Україна!», а вчений історик відповідав їм: «Хай живе вільна Росія» (буквально, з ґанку свого дому в Києві в червні 1917 року).