Сага про Форсайтів

Чимало позовів випали з черги, яка цього літа була на диво невелика, і суд мав розглянути його справу ще до першого серпня. В ці напружені дні чекання його єдиною розрадою була Вініфред. Вона співчувала йому, як людина, що сама зазнала подібних прикрощів, і він їй довіряв, знаючи, що вона не викаже його таємниці Дарті. Цей мерзотник тільки зрадів би! Наприкінці липня, напередодні процесу Сомс зайшов до Вініфред. Вони не змогли виїхати з міста бо Дарті розтринькав гроші, призначені на літній відпочинок, а Вініфред не зважувалася звернутися до батька, поки він очікував, що ніхто йому нічого не скаже про Сомсову справу.

Сомс застав її з листом у руці.

— Від Вела?— похмуро запитав він.— Що він пише?

— Він пише, що одружився,— відповіла Вініфред.

— Господи, з ким?

Вініфред глянула на нього.

— З Голлі Форсайт, Джоліоновою донькою.

— Що?

— Він узяв відпустку й побрався з нею. Я навіть не знала, що вони знайомі. Незручно виходить, правда?

Сомс коротко засміявся, почувши це характерне для його сестри применшення.

— Незручно! Гадаю, вони навряд чи довідаються про це, аж поки вернуться в Англію. Нехай краще залишаються там. Цей суб'єкт дасть їй грошей.

— Але я хочу, щоб Вел повернувся,— мовила Вініфред майже жалібно.— Він потрібен мені; мені легше, коли він зі мною.

— Я знаю,— промурмотів Сомс.— А як тепер поводиться Дарті?

— Могло бути й гірше; і все через гроші. Сомсе, ти хочеш, щоб завтра я була присутня в суді?

Сомс простяг їй руку. Цей жест так ясно виявив його самотність, що вона потиснула її обома руками.