Сага про Форсайтів

Сомс погладив йому плече і, взявши срібний гачок застібати черевики, подивився на пробу.

— Ну як?— сказав він.— Виглядаєте ви трохи краще.

Джеймс похитав головою.

— Я хочу тобі дещо сказати. Твоя мати про це ще не чула.

Він промовив це таким ображеним тоном, наче Емілі сама була винна в тому, що він їй нічого не сказав.

— Твій батько весь вечір ніби сам не свій. Не знаю, з якого приводу.

Щітки стиха шелестіли, вторуючи її заспокійливому голосу.

— Ні! Ти анічогісінько не знаєш,— сказав Джеймс.— Це тільки Сомс може мені сказати.

І, втупивши в сина свої сірі очі, в яких застигла болісна напруга, він промурмотів:

— Я вже старий, Сомсе. В моєму віці ні в чому не маєш певності. Я можу померти навіть завтра. Залишиться сила грошей. Рейчел і Сісілі не мають дітей, Вел на війні, й цей нікчема, його батько, захопить усе, що зможе. А Імоджен, чого доброго, може попастися в руки якомусь жевжикові.

Сомс слухав неуважно — все це йому вже доводилося чути. «Чш-чш!»— шелестіли щітки.

— Якщо це все!..— мовила Емілі.

— Все!— вигукнув Джеймс.— То дрібниця, я тільки підходжу до суті.— І знову його очі болісно втупилися в Сомса.— Я думаю про тебе, синку. Ти повинен розлучитися.

Ці слова, що їх Сомс аж ніяк не сподівався почути з батькових уст, майже порушили його самовладання. Він знову швидко перевів погляд на гачок, а Джеймс, ніби вибачаючись, швидко провадив:

— Не знаю, що з нею сталося: кажуть, що вона за кордоном. Твій дядько Свізін захоплювався нею — він був дивак.— Джеймс завжди називав так свого покійного брата-близнюка. Колись їх називали Гладкий і Худий.— Вона, певна річ, живе не сама.

І, зробивши цей узагальнюючий висновок щодо впливу краси на людську природу, він замовк, утупивши в сина свої недовірливі, як у птаха, очі. Сомс теж мовчав. «Чш-чш!»— шелестіли щітки.

— Не треба хвилюватися, Джеймсе! Сомс і сам знає, що йому робити. Це його справа.

— Ох!— зітхнув Джеймс, і це зітхання вихопилося з глибини його душі.— Але ж у мене є капітал, і в нього теж, до кого він перейде? А коли Сомса не стане, то зникне наше ім'я.

Сомс поклав гачок на помережану рожевим шовком скатерку, якою був накритий туалетний столик.

— Ім'я?— перепитала Емілі.— Але ж залишаться інші Форсайти.

— А що мені з того?— пробурчав Джеймс.— Я лежатиму в могилі, й нікого не буде, якщо він знову не одружиться.

— Ваша правда, тату,— спокійно мовив Сомс.— Я порушив справу про розлучення.

Очі Джеймса мало не вилізли з орбіт.

— Що?— вигукнув він.— Ось бачите! Ніхто нічого мені не розказує.

— А хто міг подумати, що ти цього хочеш?— сказала Емілі.— Мій хлопчику, це така несподіванка, через стільки років.

— Буде скандал,— бурмотів Джеймс, наче сам до себе.— Але я нічого не можу вдіяти. Не дави так щіткою. Коли ж буде суд?

— До літніх канікул. Вона вирішила не захищатися. Джеймс заворушив губами, роблячи таємні розрахунки.