Сага про Форсайтів

Звідки пішла чутка по те, що скоро станеться «одна страшенно неприємна подія, моя люба», ніхто не міг сказати, а менше за всіх Сомс, який тримав усе в таємниці. Можливо, чиєсь око помітило у списку судових справ «Форсайт проти Форсайт і Форсайта» й співставило це з «Айріні в Парижі з русявою бородою». Можливо, яка-небудь із стін на Парк-лейн мала вуха. Факт залишався фактом: те, що родинній гордості готується удар, вже було відомо — про це шепотілися старі, це обговорювала молодь.

Сомс, роблячи черговий недільний візит до Тімоті,— він ішов туди з передчуттям того, що коли відбудеться суд, то настане кінець візитам,— як тільки переступив поріг кімнати, зразу відчув: тут усе знають. Само собою, ніхто не насмілився говорити про це в його присутності, але всі четверо присутніх Форсайтів затамували дух, усвідомлюючи, що ніщо не може перешкодити тітоньці Джулі поставити всіх у незручне становище. Вона так жалісно дивилася на Сомса, так часто затиналася, уриваючи свою мову, що тітонька Гестер вибачилась і пішла: їй, мовляв, треба промити око Тімоті, бо в нього починається ячмінь. Сомс зберігав незворушний, дещо гордовитий вигляд і сидів недовго. Він вийшов, насилу стримуючи прокляття, хоч на його блідих вустах грала легенька посмішка.

На щастя для його розуму, який мучився думкою про близький скандал, він день і ніч займав його планами свого відходу від справ,— йому-бо довелося зважитись на таке сумне рішення. Дивитися в очі всім цим людям, що знали його як обережного, розважливого порадника,— після цього ні в якому разі! Сумлінність і гордість, які так дивно, так тісно перепліталися в ньому з нечутливістю власника, не могли з цим примиритися. Він залишить свою практику, житиме на спочинку, купуватиме картини, здобуде собі репутацію відомого колекціонера,— зрештою, душа його завжди лежала більше до цього діла, ніж до адвокатської діяльності. Щоб здійснити це, тепер уже твердо ухвалене рішення, йому треба підготувати об'єднання своєї контори з іншою адвокатською фірмою так, щоб ніхто про те не довідався, бо інакше це викличе цікавість у людей і заздалегідь кине на нього тінь неслави. Він зупинив свій вибір на фірмі «Каткот, Голідей і Кінгсон», два компаньйони якої померли. Повна назва фірми після об'єднання мала б бути «Каткот, Голідей, Кінгсон, Форсайт, Бастард і Форсайт». Але після суперечок про те, хто з мертвих і досі має вплив серед живих, було вирішено обмежитися іменами Каткота, Кінгсона і Форсайта, з яких Кінгсон буде активним, а Сомс пасивним партнером. За своє ім'я, престиж і клієнтів Сомс мав одержувати чималі гроші.

Одного вечора він, як і годиться людині, що досягла такого важливого етапу своєї кар'єри, зробив підрахунки, з'ясовуючи свою вартість, і, взявши до уваги максимальне зниження цінностей під час війни, виявив, що його власність коштує приблизно сто тридцять тисяч фунтів. По смерті батька, якої, на жаль, уже не довго чекати, він одержить іще принаймні п'ятдесят тисяч, а його річні витрати ледве сягали двох тисяч. Стоячи серед своїх картин, він бачив перед собою майбутнє, багате на вигідні покупки, які йому пощастить робити завдяки набутій здібності вгадувати швидше за інших. Продаючи те, що цінуватиметься дедалі більше, й використовуючи свою інтуїцію, яка, напевно, підкаже йому, як будуть змінюватися смаки публіки, він збере чудову колекцію, яка по його смерті перейде до держави під назвою «Форсайтів дар».