Чужинець на чужій землі

— Все правильно! Хто ж сперечається? Ми чекаємо на повноту... І рушаємо вперед.

Несподівано заговорив Джубал:

— Гроші — це не проблема.

— Як так, Джубале?

— Як юрист я не повинен це казати... Але як водний брат я роблю те, що ґрокаю як правильне. Секунду... Анно.

— Так, бос.

— Купи те місце. Те, де вони забили Майка. А краще десь п'ятдесят футів навколо нього.

— Бос, це місце — це громадська паркова дорога. У радіусі п'ятдесяти футів ми відріжемо частину громадської дороги та фрагмент землі готелю.

— Не сперечайся.

— Я не сперечаюся, а вказую факти.

— Вибач. Вони продаватимуться. Вони змінять маршрут дороги. Прокляття, якщо їм правильно заламати руки, вони подарують цю землю, — а заламувати буде сам Джо Дуглас, я так гадаю. І Джо Дуглас забере з моргу те, що лишилося, коли ці упирі з ним покінчили, і ми поховаємо його прямо на тому ж місці, скажімо, через рік... З риданнями всього міста, і копи, які не захистили його сьогодні, стоятимуть там у почесному караулі. Що поставити на могилі? «Каріатиду, що впала»? Ні, Майк був достатньо сильний для свого каменю. «Русалонька» — це було б краще, але її не зрозуміють. Можливо, портретну скульптуру самого Майка, коли він сказав їм: «Подивіться на мене. Я — людський син». Якщо цього не сфотографував Дюк, фото дадуть «Нові Світові...». І, можливо, знайдеться хтось з братів із іскоркою Родена в душі, які зможуть зробити все правильно — і нічого не зіпсувати.

— Ми поховаємо його просто неба, — продовжив Джубал, — і не закопуватимемо у землю, і дозволимо хробакам та лагідним дощам ґрокнути його. Я ґрокаю, що Майк би цього хотів. Анно, щойно ми дістанемося дому, я хочу поговорити з Джо Дугласом.

— Так, бос. Ми ґрокаємо з тобою.

— Тепер щодо всього іншого... — він розповів їм про заповіт Майка. — Тож ви бачите, що кожен з вас — щонайменше, мільйонер. Точніше я сказати не можу, бо останнім часом не оцінював його майно... Але знаю, що навіть після вирахування податків це буде більше, ніж один мільйон. І жодних конкурентів... Ґрокаю, що ви витратите їх на потреби храму та подібні речі, — але вам ніщо не заважає купувати яхти, якщо ви цього забажаєте. О, так! Джо Дуглас залишається менеджером для усіх спадкоємців, його платня залишається такою ж... Але я ґрокаю, що Джо довго не протягне, — а після цього управління ляже на плечі Бена Кекстона. Бене?

Кекстон знизав плечима.

— Не від мого імені. Я ґрокаю, що найму якогось справжнього бізнесмена, на ім'я Саул.

— Домовились. Але з цим доведеться трохи зачекати. Але ніхто не насмілиться оскаржити цей заповіт; Майк подбав про це, ось побачите. Як скоро ми можемо звідси виїхати? Рахунок оплатили?

— Джубале, — м'яко сказав Бен, — ми власники цього готелю.

Через певний час вони вже вилетіли звідти. Без жодних проблем з боку поліції — місто заспокоїлося так само швидко, як розбурхалося напередодні. Джубал сів попереду, поряд зі Стінкі Махмудом, і розслабився. Він відчував, що він не втомлений, не нещасний — і навіть не наляканий тим, що повертається до свого лігвиська. Він обговорював з Махмудом його плани полетіти на Марс, щоб покращити знання мови. Джубал із задоволенням дізнався, що Махмуд планує закінчувати роботу над словником, яку оцінив у рік, включно з перевіркою точності написання фонем.