Чужинець на чужій землі

Сем підвів погляд від столу.

— Ми з Рут збираємося повернутися до дітей. А Саул їде з нами.

— Може, спершу зупинитеся у мене? На день чи два?

— Що ж, можливо. Я поговорю про це з Рут.

— Бос, — вставив Дюк, — як скоро ми зможемо наповнити басейн?

— Ну, ми ніколи не наповнювали його раніше, ніж у квітні... Але з новими нагрівачами, гадаю, що можемо зробити це будь-коли.

Джубал продовжив:

— Та все одно у нас погана погода — ще вчора лежав сніг.

— Бос, дозволь дати тобі підказку. Ця банда може пройти крізь сніговий замет висотою з жирафа і не помітити цього — лише задля того, щоб поплавати. Крім того, існують й дешевші способи не дати воді замерзнути, аніж ті великі масляні нагрівачі.

— Джубале!

— Так, Рут.

— Ми зупинимося в тебе на день — а можливо, і трохи довше. Діти пробачать мені; хай там як, а я не горю бажанням виконувати материнські обов'язки без Патті, яка їх навчає. Джубале, ти ніколи по-справжньому мене не знатимеш, доки не побачиш, як моє волосся плаває довкола мене у воді — я тоді схожа на місіс Роби-Що-Тобі-Хочеться.

— Вважай, я призначив тобі побачення. Скажіть, а де Квадратноголовий і Датчанин? Беатрікс теж іще ніколи в мене не була... Вони не могли поїхати так скоро.

— Я перекажу їм, бос.

— Патті, чи можуть твої змії трохи побути у чистому, теплому підвалі? Доки я не зможу придумати щось краще? Звичайно ж, я не маю на увазі Солоденьку булочку, — вона ж людина. Проте не думаю, що кобрам слід повзати будинком.

— Звісно, Джубале.

— Ну... — Джубал роззирнувся. — Доун, вмієш стенографувати?

— Їй це не потрібно, — вставила Анна, — так само, як і мені.

— Розумію. Мені слід було б знати краще. Ти вмієш користуватись друкарською машинкою?

— Я навчуся, якщо ти хочеш, — відповіла Доун.

— Вважай, що ти вже знайшла роботу, — аж поки десь не відкриється вакансія верховної жриці. Джилл, ми нікого не забули?

— Ні, бос. За винятком усіх тих, хто вже поїхав, — але може завітати до тебе у будь-який час. А вони так і зроблять.

— Я припускав такий варіант. Гніздо номер два, — завжди до їх та до ваших послуг.

Він підійшов до плити й приєднався до Дюка; пильно глянув на каструлю, в якій той щось помішував. У ній було трохи м'ясного бульйону.

— Гм... Майк?

— Ага, — Дюк набрав трохи у ложку і скуштував. — Трохи бракує солі.

— Так. Майку завжди було потрібно трохи приправ.

Джубал взяв ложку й скуштував бульйон. Дюк мав рацію; смак був солодкий, і слід було додати сіль.

— Але ґрокнемо його таким, як він є. Хто залишився, щоб розділити?

— Лише ти. Тоні залишив мене тут з чіткими інструкціями: помішувати вручну, додавати воду, якщо знадобиться, — і чекати на тебе. Не дай йому підгоріти.