Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
Майк злегка хитнувся й засміявся, продовжуючи говорити; його слова були чіткі й повільні.
— Ти є Бог. Знай, що Шлях відкритий.
— Прокляття... Зупинімо згадування Імені Господнього всує! Ходімо, люди! Доб'ємо його!
Натовп кинувся вперед, вслід за сміливцем з кийком; вони накинулися на нього з камінням і кулаками, а коли він упав, били його ногами. Він продовжував говорити, поки вони били його по ребрах, трощили його золоте тіло, ламали кістки й відривали вуха. Нарешті хтось вигукнув:
— Назад, — щоб ми могли облити його газоліном!
Натовп трохи розступився після цього застереження; камери наблизилися, знімаючи його обличчя та плечі. Людина з Марса посміхався своїм братам. Ще раз сказав їм — м'яко та чітко:
— Я люблю вас.
Необережний цвіркун стрибнув на траву у кількох дюймах від його обличчя; Майк повернув голову і почав пильно вдивлятися в нього.
— Ти є Бог, — радісно сказав він. І відділився від тіла.
Розділ 38
Полум'я та стовпи диму піднялися вгору й заповнили екран.
— Господи! — благоговійно промовила Патті. — Це найкраща кульмінація, яку я коли-небудь бачила.
— Так, — зважено погодилася Беккі, — сам професор ніколи й не мріяв про кращу.
Ван Тромп сказав дуже тихо — очевидно, звертаючись до самого себе:
— Блискуче. Розумно й зі смаком. Хлопчина навіть пішов з розмахом.
Джубал поглянув на своїх братів. Він єдиний, хто хоч щось відчув? Джилл та Доун робили те, що й завжди, коли були разом; і жодна з них не здавалася схвильованою. Навіть Дорказ не плакала, зберігаючи спокій.
Замість пекла на екрані з'явився усміхнений Щасливий Холідей і сказав:
— А зараз — кілька хвилин для наших друзів на Єлисейських Полях, які так люб'язно надали... — Патті вимкнула стерео.
— Анна та Дюк повертаються, — сказала вона. — Я проведу їх через фойє, а потім ми пообідаємо.
Вона почала було йти, але її зупинив Джубал.
— Патті? Ти знала, що Майк збирався зробити?
Вона виглядала спантеличеною.
— Що? Ну, звісно ж, ні, Джубале. Було необхідно чекати на повноту. Ніхто з нас не знав, — вона розвернулася й вийшла.
— Джубале, — Джилл дивилася на нього. — Джубале, наш любий тату... Будь ласка, зупинися і ґрокни повноту. Майк не помер. Як він міг померти, якщо нікого не можна вбити? Так само він ніколи не зможе покинути жодного з нас, хто вже ґрокнув його. Ти є Бог.
— «Ти є Бог», — похмуро повторив він.
— Так краще. Ходи сюди, сядь біля нас з Доун, — посередині.
— Ні. Ні, дозвольте мені побути одному,— він наосліп пішов до своєї кімнати, дозволив собі зайти, замкнув за собою двері— і важко притулився обома руками об ліжко. Мій сину, о мій сину! Я мав померти за тебе! У нього було так багато всього, заради чого варто жити... А старий козел, якого він надто поважав, мав би перестати гавкати, підштовхуючи його до непотрібної, марної муки. Якби Майк дав їм щось велике, — щось на кшталт стерео чи бінґо... Але він дав їм Істину. Чи фрагмент Істини. А кому цікава істина? Джубал засміявся крізь сльози.
Через якийсь час він припинив і те, і інше: і стражденні ридання, й гіркий сміх, — і взявся щось шукати у своїй дорожній сумці. Він мав з собою те, що хотів; Джубал тримав це при собі у сумці з предметами особистої гігієни, відколи Джо Дуглас пережив удар, нагадавши йому, що вся плоть — трава.
Що ж, тепер йому випав його власний удар, і він не зміг його витримати. Джубал призначив собі три таблетки, — щоб подіяло напевне, — запив їх водою і негайно ліг у ліжко. Скоро біль зникне.
Здалеку до нього долетів голос:
— Джубале...
— Я відпочиваю. Не турбуйте мене.
— Джубале! Будь ласка, Тату!
— Майк? Це ти?
— Прокинься! Повнота ще не настала. Ось, дозволь тобі допомогти.
Джубал зітхнув.
— Добре, Майку.
Він дозволив собі допомогти. Пішов у ванну, дозволив підтримувати свою голову, поки його нудило, прийняв склянку води й промив рот.
— Тепер добре?
— Добре, синку. Дякую.
— Тоді я маю владнати ще деякі справи. Я люблю тебе, Тату. Ти є Бог.
— Я люблю тебе, Майку. Ти є Бог, — Джубал ще трохи полежав, привів себе до ладу, переодягнувся, випив трохи бренді, щоб приглушити гіркоту в роті, — а потім приєднався до інших.
Патті була в кімнаті сама — сиділа перед вимкненою базікалкою. Вона подивилась на нього:
— Пообідаєш зараз, Джубале?
— Так. Дякую.
Вона підійшла до нього.
— Це добре. Боюся, що більшість з них просто поїли й розбіглися. Але кожний залишив для тебе поцілунок, — вона передала йому все й одразу, — вкупі з своїми власними почуттями. Джубал зрозумів, що це додало йому сил, й розділив її спокійне прийняття; гіркота зникла.