Чужинець на чужій землі

У кімнату заглянув Дюк.

— Майку, ти здавався надвір? Довкола готелю зібрався чималий натовп.

— Знаю, — погодився Майк. — Скажи іншим, що очікування ще не наповнилося.

І він продовжив, звертаючись до Джубала:

— «Ти є Бог». Це не послання радості й надії, Джубале. Це виклик і безстрашне відверте прийняття особистої відповідальності, — він здавався сумним. — Однак мені це вдавалося рідко. Лише кілька разів, — як ось сьогодні з нашими братами, які зрозуміли мене й прийняли гірку частину разом із солодкою, встали поряд зі мною і випили цю чашу; ґрокнули це у повноті. Інші, — сотні й тисячі інших — наполягали на тому, що насолода — це нагорода без боротьби, чи щось на кшталт «навернення»... Або взагалі ігнорували мене. Не мало значення, що я казав: вони наполягали на думці, що Бог — це щось поза ними. Щось, що прагне прикласти кожного цілковитого дурня до грудей і втішати його. Думка про те, що зусилля повинні бути їх власними зусиллями, і що всі їхні проблеми вони створили самі — одна з тих, яку вони не можуть чи не будуть приймати.

Людина з Марса похитав головою:

— Мої помилки значно перевищували мої успіхи, тож я замислився над тим, чи повне ґрокання не покаже мені, що я на зовсім хибному шляху — що ця раса повинна бути розділена, що люди мусять ненавидіти один одного, боротися, постійно бути нещасними й воювати навіть із собою — просто для відсіювання, відбору, який мусить бути присутній у кожній расі. Поясни мені це, Тату. Ти мусиш мені пояснити.

— Майку, якого біса ти взагалі вважаєш мене безгрішним?

— Можливо, це не так. Але щоразу, коли мені потрібно було щось дізнатися, ти завжди міг мені відповісти, — і повнота завжди показувала, що ти говорив правильно.

— Прокляття, я відмовляюся від канонізації! Але бачу одне, синку. Ти — один з тих, хто спонукає усіх ніколи нікуди не поспішати — «очікування наповниться», кажеш ти.

— Правильно.

— А зараз ти порушуєш своє основне правило. Ти лише трохи почекав, — дуже мало як на марсіанські стандарти, — і вже хочеш здатися. Ти довів, що твоя система може працювати у невеликих групах, і я радий це підтвердити — бо ніколи не бачив таких щасливих, здорових, радісних людей. Цього має вистачити, щоб винагородити тебе за той короткий час, який ти на це витратив. Прийди знову, коли матимеш тисячу таких груп — дієвих, щасливих, неревнивих, — і ми обговоримо це знову. Це достатньо справедливо?

— Ти говориш правильно, Батьку.

— Але я не закінчив. Тебе мучило те, що тобі не вдавалося переконати дев'яносто дев'ять зі ста — тому, що раса, на твою думку, не могла впоратися з теперішнім злом і мусила його відсіяти. Але, чорт забирай, хлопче, — ти сам сприяєш цьому відсіюванню. Чи, радше, вони самі роблять це із собою, коли не йдуть за тобою. Ти планував знищити гроші та власність?