Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Роланд побачив, як Джонас, Діпейп і Ленґіл натягають поводи й повертають, щоб зустрітися з нападниками віч-на-віч. Ленґіл потягнувся до автомата, проте його ремінь зачепився за широкий комір пильника і ствол весь час вислизав із пальців. Рот попід густими світлими з сивизною вусами перекосила гримаса люті.
Проте від цієї трійці Роланда й Катберта відділяв Геш Ренфру, котрий виїхав уперед із величезним п’ятизарядником із блакитної сталі в руці.
— Прокляття на ваші голови! — заволав Ренфру. — Бісові вилупки! — Він відпустив віжки і для рівноваги підставив під револьвер лікоть. Пориви вітру огорнули його коловоротом шорсткого коричневого піску.
Роланд навіть не думав про те, щоб відступити чи зміститися праворуч або ліворуч. Насправді в його голові не було жодної думки. Розумом всуціль заволоділа лихоманка битви, і він горів, як смолоскип під скляним ковпаком. Крізь міцно стиснуті зуби, якими було затиснуто поводи, вирвався крик, і Роланд галопом помчав просто на Геша Ренфру і трьох вершників за його спиною.
Джонас достоту не розумів, що відбувається, аж поки не почув крик Вілла Деаборна
(Хайл! До мене! Полонених не брати!)
прадавній військовий поклик. Усе стало на свої місця: він збагнув, звідки ця тріскотнява пострілів. Розвернув коня, напівсвідомо відчуваючи, що Рой вчинив так само… але найбільше переймаючись через кристал, потужний і такий крихкий, що гойдався на луці його сідла.
— Це ті малі! — вигукнув Рой. Від безмежного подиву вираз його обличчя став ще тупішим, ніж зазвичай.
— Деаборне, паскуднику! — виплюнув Геш Ренфру. І в його руці прогримів револьвер.
Джонас побачив, як здіймається над головою Деаборна його сомбреро. Куля зачепила його криси. Підліток вистрелив у відповідь. І виявився таким вправним стрільцем, якого Джонас зустрів уперше вжитті. Влучивши в груди, куля відкинула Ренфру назад, і він, не випускаючи з пальців свій страхітливий револьвер, під час падіння двічі вистрелив у сталево-сіре небо, а потім вдарився спиною об землю і, вже мертвий, перекотився на бік.
Ленґіл більше не вовтузився з неслухняним прикладом свого скоростріла. Він лише дивився, не ймучи віри очам, на прояву, яка мчала на коні просто на нього.
— Назад! — закричав він. — Від імені Асоціації конярів наказую тобі… — Договорити він не встиг, бо на його переніссі, якраз там, де сходилися брови, з’явилася велика чорна діра. Його руки здійнялися догори, наче він хотів сказати «здаюся». Такою була смерть Френа Ленґіла.
— Сучий потрох, виродок, недоносок! — прогарчав Діпейп, силкуючись витягти револьвер, що застряг у накидці. Але не встиг, бо Роландова куля втрапила йому в рот і розітнула його кривавим криком аж до самого адамового яблука.
«Цього не може бути, — очамріло подумав Джонас. — Не може бути, адже нас так багато».
Але неможливе розгорталося перед його очима. Хлопці з Внутрішнього світу прорвали оборону, діючи точнісінько так, як було описано в підручниках для стрільців на випадок, якщо шанси перемогти були невеликі. І Джонасове військо — землевласники, ковбої й круті міські парубки — було розбито на голову. Ті, що вціліли, розбіглися хто куди, пришпорюючи коней, наче за ними гналася сотня чортів із пекла. Авжеж, демонів було менше, проте билися вони незгірш, ніж сотня. Усюди, куди сягало око, на піску лежали трупи. Джонас побачив, як Стокворт, котрий прикривав двох інших із тилу, наздогнав ще одного вершника, вибив його з сідла і на льоту всадив тому в голову кулю. «Боги всемогутні, — подумав Джонас, — то був Кройдон, господар ранчо „Піаніно“!»
От тільки дні його господарювання скінчилися.
А тим часом Деаборн з револьвером у руці наступав на Джонаса.
Джонас підхопив мішок на шворці і розв’язав його двома вправними й рвучкими рухами зап’ястка. Вищиривши зуби, підняв мішок угору. Довге біле волосся майоріло на вітрі.
— Тільки підійди, і я розтрощу його на друзки! Я серйозно, триклятий шмаркачу! Не наближайся!
Але Роланд ні на мить не стишив галопу, ні на мить не зупинився, щоб подумати. Замість голови тепер думали його руки. Пізніше, коли він намагався подумки відтворити той бій, пам’ять давала йому якесь дивне, беззвучне і викривлене зображення, неначе він дивився у тьмяне дзеркало… чи у магічний кристал.