Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
Рука обер-лейтенанта Траутмансдорфа, що заблукала у вирізі сукні тітоньки Резі Горват, «наче біла миша серед білих гір»; майор Прохазка, який «водою розчищав шлях алкоголю, як чистять вулиці перед урочистим в'їздом»; монокль фенріха Бернштейна, вставлений в око повії, — все це мазки з близької до Гашека палітри. Хіба не подібним робом розважалися з дівчатами його пани офіцери? Чи ж не так упивався його обер-фельдкурат Отто Кац? Ніби навмисно, для посилення подібності, в Рота з'являється засиджений мухами портрет імператора. Так само, як і у гашеківського Палівця, він прикрашає трактир.
Звичайно, у «Бравому воякові Швейку» оточення подається під кутом зору вельми специфічного, незвичайного героя. І це зміщує зображення, надає йому певного гротескового заломлення. У «Марші Радецького» Рот дивиться на дійсність очима зовсім інших персонажів: Карла Йозефа, окружного начальника, «героя Сольферіно», та й своїми власними (його ще не бентежило сакраментальне для романістів другої половини століття питання: «хто розповідає?»). І світ виглядав здебільшого інакше, ніж у Гашека. Якщо гротескним, то із заломленням радше не комічним, а «демонічним», експресіоністським.
Але це та сама, що й у Гашека, дійсність, і ставлення до неї багато в чому таке саме, тільки подано її не в тому ключі. Власне, у великому розмаїтті змінних ключів. Є тут сцени іронічні, навіть пройняті легким гумором. Проте трапляються й мінорні, по-своєму емоційні або не позбавлені своєрідної сумовитої врочистості. Є, зрештою, сцени страшні, до того ж особливо вражають вони своєю навмисною стриманістю. Останнє передусім стосується розділів роману, присвячених першим дням світової війни. «Марш Радецького» наче вбирає всю гаму людських настроїв, усі барви життя. Мабуть, саме тому роман цей є таким значущим, таким глибоким. Неперебутній, він не старіє; це не реквієм, не пам'ятник минулому, це — поетичне і гуманне свічадо буття, трагічного, комічного й величного у своїй безперервній коловерті.
З тих шістнадцяти романів, що їх написав Йозеф Рот протягом свого життя, одинадцять так чи так пов’язані з Україною. Причина цього, здавалось би, очевидна: письменник народився у Королівстві Галичина і Володомерія, живився спогадами свого дитинства, — вони ж, як відомо, відіграють дуже важливу роль у творчості кожного письменника.
Але проблема ускладнюється тим, що, закінчивши класичну гімназію в Бродах і провчившись пару років у Львівському університеті, Рот покинув Галичину практично назавжди. Він жив у Відні, Берліні, Парижі, об'їхав багато країн. Таке мандрівне життя, як правило, змушує спогади дитинства істотно зблякнути. Однак із Йозефом Ротом сталося щось цілком протилежне. Хоча чимало героїв його творів 10—20-х років походили з України або ходили її шляхами у своїх безупинних мандрах, вони аж ніяк не відчували себе внутрішньо пов'язаними з нею. Скоріше належали до «втраченого покоління», яке було викуване катастрофами Першої світової війни й «розвіяне вітром». Але на початку 30-х років стався злам: Рот знайшов собі вітчизну. То була Україна, і вона стала йому вітчизною зовсім незвичною. По-перше, це було щось більше — неіснуюче, навік минуле: адже в романах «Йов», «Марш Радецького» (1932), «Тарабас» (1934), «Фальшива вага» та «Левіафан» усе відбувається ще до, або принаймні під час finis Austriae. Лише в романі «Гробівець капуцинів» (1938) — і до, і під час, і після. Там, однак, нема України.
Отже, виходить, для Рота Україна є частиною монархії? Але частиною не підлеглою, а радше — незалежною. Як ще побачимо, Хайміто фон Додерер, австрієць з австрійців, анітрохи не був діткнутий розпадом імперії. Рот дотримувався прямо протилежного погляду — його alter ego, граф Хойницький, у романі «Гробівець капуцинів» запевняє: «Дух Австрії не в її центрі, а на периферії… Австрійська субстанція реалізується й весь час живиться провінціями нашої держави». Тому цілком природно, що коли ці провінції відпали, перша реакція Рота була різко негативною. Але так само природним було і пізніше відкриття ним своєї вітчизни.
Додереру було досить, аби лише зберігся Відень. Для Рота насамперед була важливою цілісність монархії. Тому з часом він став подумки відроджувати її з небуття. Вважаючи, що держава спиралася не на центр, а на периферію, Рот звернув свій погляд на колишні австрійські провінції. Найближчою серед них була для нього, звичайно ж, Галичина. І Рот зробив її своєю омріяною вітчизною, що сприяла втіленню його найсміливіших мрій — людських і літературних, особистих і навіть суспільних.