Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
Такий же неоднозначний і образ урятованого монарха — він хитрий й наївний, умудрений досвідом і водночас беззахисний старий з прозорою краплинкою під носом. Та найбільше схожий Франц Йосиф на трохи недоумкуватих казкових королів. Власне, він ніби й втілює істинно австрійське уявлення про «ідеального монарха».
Крім особи владаря, ніщо не об'єднувало випадковий конгломерат спадкових габсбурзьких земель. І як ідея, як зв’язка владар необхідний. Парадокс полягав у тому, що він був зайвий у будь-якій іншій функції. Держава, яку він представляв, дбала не про зміни, не про розвиток, а про збереження, про непорушність. Через те владар не смів бути діяльною, яскравою індивідуальністю, його доля — пересічність, посередність, масовидність. Тому Франц Йосиф (не тільки в Рота, а й у житті) віддзеркалювався у своїх підданих: в отіненому такими ж бакенбардами окружному начальникові фон Тротті, в отінених такими ж бакенбардами лакеях. Від нього, імператора, чекали тільки одного — уособлення спадкоємності. Художник Рот вилущив із цього чекання зерно абсурду. У нього все замкнулося в хибне коло: немічний монарх — мрія роз’їденої іржею монархії, а статична монархія — мрія конаючого монарха. У цьому є щось кальдеронівське…
Консерватизм художньої форми «Маршу Радецького» — річ вельми проблематична. Це — типово австрійська риса: неухильне дотримання традиції незрідка обертається її переглядом. Лінійна, хронологічно чітка архітектоніка роману, написаного після Бергсона й Пруста, містить певний виклик, що змушує вгадувати існування підводних каменів.
У «Марші Радецького» письменник звернувся до феномена ролі, розігруваної індивідом на соціальному кону. Звісно, проблема «вселенського театру», обличчя й машкари стара як світ. Проте XX століття — епоха фатального відчуження — несподівано виявило актуальні її аспекти.
Австро-Угорська монархія і з цього погляду «особливо наочний приклад новітнього світу». Вона — грандіозний, помпезний і наскрізь облудний спектакль. Його протагоніст — імператор: «Удома він дріботів маленькими кроками. Але виходячи на вулицю, намагався надати своїм стегнам твердості, колінам — пружності, кроки робив легкими, а спину прямою. Очі свої він сповнював штучною добротою». Як і належиться лицедієві, він не любив воєн, але мав слабкість до армії, яскравих уніформ, опереткових парадів.
Майор Йосиф фон Тротта й син його, окружний начальник, — також по-своєму актори. Дотримання раз і назавжди заведеного механічного розпорядку кожен із них зробив ніби метою існування. Правда, у «героя Сольферіно» — це якоюсь мірою спосіб самозахисту від загрози, що йде ззовні: він перейшов до іншого, вищого соціального стану й боїться в грубих своїх чоботях послизнутися на підлозі, натертій до блиску. Що ж до його сина, то заведений ним іще мертвотніший, майже іспанський церемоніал — неусвідомлена спроба врятуватись від насування внутрішньої, «австрійської» порожнечі. А ось у Карла Йосифа ролі немає. Він — останній, продукт виродження роду, щось подібне до маннівського Ганно Будденброка. Але він — і повернення до певних природних, здоровіших і людяніших основ. Дід його — словенський ратай, і онук (на відміну од урбанізованого батька, що приховує свою людяність) невпинно поривається до невідомого й рідного Сиполя. Для народів, що населяли монархію, таке відцентрове поривання було історично природним.
У 1920—1923 роках Ярослав Гашек опублікував «Пригоди бравого вояка Швейка…». Це — сатира на сконалу Австро-Угорську монархію та на її армію, сатира, що дихає веселою ненавистю, сповнена карнавального, раблезіанського сміху. Здавалося б, що може такий реквієм, як «Марш Радецького», мати з нею спільного?