Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
Куди ж тепер податися мені, Тротті?..»
Г. Шайбле, автор монографії «Йозеф Рот» (1971), оцінює «Гробівець капуцинів» як «втрату дійсності»: надміру зосереджений Тротта на собі й на полишених у минулому втратах. Цього, однак, не скажеш про творчість пізнього Рота в цілому. Не лише пластичність зображення життя, а й певна синтетичність його осмислення з роками зростає.
Здавалося б, іще один ротівський парадокс: адже світоглядно письменник хилився праворуч, і це не могло не позначатися на осягненні реальних зв'язків буття. Втім, суперечності тут, по суті, немає. Прямі політичні висловлювання Рота — одне, творчість — інше. «І було б непростимим спрощенням, — зауважує Шайбле, — на підставі висловлювань Рота третирувати його як реакціонера». «Тому що, — продовжує думку Шайбле ротівський біограф Ф. Хаккерт, — його художні твори заходили в суперечність зі сповненими надій статтями на підтримку дому Габсбургів і, починаючи з «Маршу Радецького», через «Бюст імператора» й закінчуючи «Гробівцем капуцинів», змальовувати (завдяки переконливості форми) кінець монархії як неминучий і остаточний».
Насправді все виглядало більш або менш навпаки. Лише розпочавши свій «відхід у глибини», Рот по-справжньому відчув, що габсбурзький світ — «проклятий і мертвий». Відчув передусім тому, що вперше став обживати його художньо. Адже як особа Рот міг виявляти наївність, як письменник — майже завжди був мудрим. Бо ж мислив образами й дотримувався логіки їхніх зчеплень. При цьому особисті симпатії й антипатії (таке траплялося колись і з Бальзаком) уже не відігравали якоїсь істотної ролі.
Проте у Рота, пов'язаного зі слов'янською провінцією імперії, «відступ у глибини» обертається й зовсім іншим боком. Колишня Австрія ставала для нього не тільки «особливо наочним прикладом новітнього світу», а й традицією, на яку він спирався, постаючи проти сучасності.
Безперечно, конкретні його ідеали подеколи ілюзорні, часом смішні. «Його герої, — пише німецький дослідник К.-А. Хорст, — у тому розумінні схожі на Дон Кіхота, що виїжджають на поле бою з думкою про якийсь порядок, його ж на світі не лишилося й сліду». І ця думка про порядок не просто, як уже знаємо, допомагає оцінити нікчемність довколишнього, а й зміцнює самих її носіїв. Покоління предків, чию віру вони сповідують, створюють ґрунт під ногами, прилучають до предковічної народної мудрості.
Це якнадійніше підтверджує «Марш Радецького», класичний твір німецькомовної літератури XX століття. «Марш Радецького» оповідає про минуле. Спершу — навіть про досить віддалене минуле. Але це не історичний роман. Правда, його дію вміщено між двома історичними подіями: битвою при Сольферіно 1856 року й світовою війною 1914—1918 років. Дати, однак, не названі, і це свідома фігура замовчування. Мовляв, не важливо, коли проживали на грішній землі барони фон Тротти, фатально пов'язані зі своїм імператором. Було це п'ять століть тому чи яких-небудь років двадцять? Усе одно вони пішли у вічність. Їхній час минув. Він залишається минулим в очах будь-якого читача, так би мовити, «абсолютним минулим».
І всередині самої себе дію «Маршу Радецького» оформлено не так романно, як епічно. Під кутом зору календарного часу вона рухається нерівномірно. Скажімо, ціле життя першого фон Тротти, «героя Сольферіно», викладене на кількох сторінках. Навпаки, розповідь про останні три-чотири роки лейтенанта Карла Йозефа Тротти зайняла сотні сторінок. Звичайно, доля «героя Сольферіно» — лише своєрідний пролог.
І не дивно, що подано її більш-менш конспективно. Лейтенант — у романі постать центральна; відтак усе, що з ним коїться, показано докладно й ретельно. Але дивна річ: характер розповіді й, зокрема, її темп не змінюються. Вона завжди рівна, роздумлива, некваплива. Так переказують легенди.
Ілюзія стилістичної однорідності книжки виникає не в останню чергу завдяки тому, що зміст розповіді здається рівномірно розподіленим у часі. Нам не повідомили, наприклад, через скільки років (чи місяців?) після свого нагородження, підвищення в чині, прилучення до дворянського стану «герой Сольферіно» відвідав інваліда-батька, сторожа при замку Лаксенбург у Відні. Також невідомо, скільки разів земля обернулася довкола сонця, поки він одружився, став батьком, довідався, що подвиг його проституйовано шкільними підручниками, прохав аудієнції в порятованого ним імператора, одержав її, після чого все ж покинув військову службу і, нарешті, помер в успадкованому од тестя маєтку. Все це життя може бути стиснуте до єдиної миті й так само довільно розтягнуте.