Сага про Форсайтів

І, охоплений нервовим збудженням, він послав по «новомодний» таксомотор. Можливо, йому доведеться довго розшукувати цього суб'єкта, і лихий їх знає, що вони там надумалися після такого струсу! «Якби я належав до тих дурнів, які полюбляють театральні ефекти,— подумав він,— то, мабуть, узяв би з собою батіг чи пістолет абощо». Замість цього він узяв пачку паперів із справи «Маджені проти Вейка», збираючись прочитати їх дорогою. Він навіть не розгорнув їх, сидячи непорушно, підстрибуючи й похитуючись на сидінні, не помічаючи ні того, що йому дме в потилицю, ні запаху бензину. Він буде поводитися незалежно від поведінки того суб'єкта; головне — тримати себе в руках!

Коли він під'їхав до мосту Патні, Лондон уже почав вивергати юрми робочого люду; мурашник розповзався на всі боки. Скільки їх, тих мурашок, і кожна бореться за своє місце під сонцем, повсякчас ризикуючи, що її затопчуть у цій великій тисняві! І, мабуть, уперше в житті Сомс подумав: «Якби я схотів, то міг би втекти від усього цього! Мені-то що: я можу махнути на все рукою, жити, як мені до вподоби, тішитися життям! Ні! Людина не може ні з того ні з сього зректися звичного способу життя, оселитися десь на півдні Італії, розкидатися грішми, втратити репутацію, створювану десятками років. Суть людського життя полягає в тому, що людина набула і що прагне набути. Тільки дурні міркують інакше — дурні, соціалісти та розпусники!»

Таксомотор, набираючи швидкості, мчав повз заміські вілли. «Мабуть, не менше п'ятнадцяти миль за годину!— подумав Сомс.— Тепер люди будуть оселятися за містом». І він замислився над тим, як це позначиться на тих ділянках Лондона, що ними володіє його батько,— він сам ніколи не вкладав у це своїх грошей, остуджуючи свій азарт гравця купівлею картин. А машина мчала вперед, з'їжджаючи з гори повз Вімблдонську луку. Ці переговори! Звичайно, людина в п'ятдесят два роки, маючи дорослих дітей і посідаючи певне місце в суспільстві, не зважиться ризикувати своєю репутацією. «Він не схоче зганьбити своєї родини,— думав він.— Він любив свого батька так само, як я люблю свого, а вони були брати. Ця жінка всіх призводить до лиха — що в ній такого? І досі не можу збагнути». Таксомотор звернув на дорогу, що йшла понад лісом, і Сомс почув, як кує пізня зозуля,— чи не вперше цього року. Вони саме проїздили повз те місце, яке Сомс вибрав був для свого дому і яке так безцеремонно забракував Босіні, запропонувавши інше,— те, яке вибрав він сам. Сомс витяг хусточку й почав витирати обличчя й руки, глибоко вдихаючи повітря, щоб заспокоїтися. «Тримай себе в руках,—думав він.— Ну ж бо, тримай себе в руках!»