Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

За попередньою розміткою повітового старости, Парчевський мав повернутися з села Бидлівці не менше як з двадцятьма прихильно до йогомосці пана гетьмана настроєними охочекомонними козаками для повітового «куреня» «хліборобів». Козаки повинні були бути віком від сімнадцяти до сорока років у власній, справній, військового зразка одежі, на власних ситих конях, з запасом харчів на три дні. Кожний із них повинен був бути «щирим українцем, свідомим інтересів української самостійної держави та потреби оборони святих принципів власності і порядку». Майновий мінімум для права бути охочекомонником був визначений у дві десятини.

Справи німецької армії на західному фронті гіршали. Неофіціально ширилися також і поголоски про якийсь неспокій в самій Німеччині та дружній з нею Австро-Угорщині. Офіціально поширювалася версія про «збільшення прерогатив української державної незалежності в зв'язку з остаточним викоріненням духу більшовизму». Словом, німці вже пішли на те, що дозволили гетьману формувати свою армію — з «надійних» і «вірних державі» заможних елементів, — яка мала стати в допомогу німецьким та австро-угорським окупаційним частинам.

Чи був щирим, свідомим, надійним і вірним державі заможним елементом він, вигнаний з «вовчим» білетом із гімназії, кавалер чотирьох хрестів святого Георгія, тричі поранений за віру, царя і отечество, син машиніста Парчевського, Парчевський Вацлав?

За тином було вже поле — сіра, зів'яла толока, руда зогнила стерня, великий клин пирію та бур'янихи. Час, ой час вже підняти цей грунт! Цієї осені плуг не торкнувся землі під озимину. З-поза лісу вітер приніс відгомін далекого паровозного гудка. То пройшов поїзд на Волочиськ. Дуже можливо, що то їхав Парчевського батько: вранці мати збирала йому сундучок. Перед виїздом батько завжди довго сопів і буркотів прокльони, а вертаючись, вигонив усіх жінок до сусідньої кімнати і, зоставшися з сином удвох, довго, люто й непристойно кляв синівські чотири «георгії». Він був машиніст другого класу і їздив з товарними маршрутами до кордону — хліб, цукор, худоба, а тепер уже пішли верстати з заводів, залізний брухт, мідні крани від водопроводу, шкіряні паси. Не було товарного маршруту й без трьох-чотирьох вагонів «живого вантажу» — засланців у табори й шахти.