Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Кілька дядьків у червоних і зелених поясах, що стояли в першому ряді, загукали «слава!», але мерщій заховались у юрбі.
Парчевський вийняв олівець і записник. Він був військовий, і промови — то була не його справа. Його справа була — записати охочекомонних, вишикувати їх у лад і відвести до війська.
Староста звівся з-за столу і прочитав список тих свідомих і заможних хліборобів-власників, які вже зголосилися на заклик ясновельможного пана гетьмана всея. У списку було троє. Син Явтуха Головчука, десять десятин, онук Тадея Місі, дванадцять десятин, та сам Варфоломей Дзбан, вісім десятин. Всі троє «соколів» у новеньких чорних чумарках вийшли наперед громади і вклонилися Головатькові, Полубатченко та Парчевському.
Головатько засіпав свої вусики і звіром глянув на бородатого старосту. Староста мерщій заховав очі за свій папірець.
— Всі?
— Всі.
— Ні! Не всі!
Натовп зашумів і озирнувся. Ззаду крізь натовп протовплювався до ґанку гурток парубків — чоловіка сім або десять. І здебільшого були вони всі в зношеній військовій одежі й солдатських кашкетах без кокард.
— Не всі! — гукали вони. — Не всі! Нехай пан повітовий представник упише й нас до списку. Бажаємо до охочекомонного війська!
Вони вийшли наперед і зійшли на приступку ґанку. З першого погляду було видно, що чи не всі вони були демобілізовані солдати-фронтовики.
— Бажаємо до охочекомонного війська! — вигукнули вони влад, вишикувавшися вздовж східців.
Натовп загомонів і зашумів. Сплеснули вигуки й жарти.
— Стріляні!.. Оце військо!..
— Ще не навоювались!..
— Юринчукова армія!.. Гвардійонці!..
Тоді один з фронтовиків відокремився від інших, зійшов на ґанок і, майстерно клацнувши закаблуками, віддав на честь Парчевському. Перед Головатьком він витягся у фрунт.
— Дозвольте заявити претензію, пане добродію, найстарший начальник!
Головатько вдоволено почервонів.
— Слухаю, козаче! — розправив неквапно він вусики вниз. — Говори!
Претензія, виголошена від імені дев'ятьох парубків села Бидлівці, була така. Сповнені гарячого патріотизму і свідомості своїх обов'язків перед ненькою Україною та її верховним правителем, ясновельможним паном гетьманом, а також розпалені невгасимим жаданням боронити права братів-хліборобів — ці дев'ятеро соколів бажали стати в лави охочекомонного гетьманського війська. З таким бажанням вони й вдалися були до пана сільського старости у відповідь на оповіщений у селі заклик ясновельможного пана гетьмана. Але пан староста не записав їх до списку, посилаючися на умови, які визначали неодмінний майновий стан охочекомонних щонайменше у дві десятини власної землі. А жоден з фронтовиків не мав такої власності. Найбагатший з-поміж них володів лише одною десятиною. Соколи-патріоти й апелювали тепер до пана добродія найстаршого начальника. Головатько смикнув вусики донизу й замислився.
— Пане Головатьку, — сіпнула його Полубатченко, — треба дозволити, пан повітовий староста дозволить, я певна цього.
— Хведю! — сіпнув крайнього з парубків дідок із юрби, жалісно кліпаючи сльозавими старечими очима. — Хведю, а чого б ото тобі знову пнутися у ті москалі! Чи не навоювався вже за царя?..
— Пустіть! — висмикнув рукава парубок. — Пустіть-но, діду Василю! Казали ж вам — нам тільки б зброю дали, а тоді…
— Дезинтьори! — зітхнув дід, закивавши борідкою. — Ох, дезинтьори…
ПІарчевський чув цю розмову — він стояв біля сходів. Він мусив би… він мусив би, як старшина армії і комендант… Він глянув скоса на нарубка, тоді на всіх інших, вийняв портсигар і закурив.
Головатько тим часом м'явся і нерішуче тупцював. Він говорив парубкові се і те. що сам він вирішити таке не правомочний, що він просить написати заяву по формі, що він цю заяву негайно передасть панові повітовому старості і що зразу ж пришле відповідь, а тоді…
З села вирушили аж надвечір.
Попереду їхав Парчевський. За ним п'ятеро його козаків. Далі п'ятеро охочекомонників — їх таки назбирали до вечора п'ять. Далі знову п'ятеро козаків. Брички з Головатьком і Полубатченко не було. Полубатченко, тепер уже не Полубатченко, вирішила відвідати свого тата, перебути вдома день-два і запросила до себе й добродія Головатька провести вечір і відпочити ніч.