Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Київ, вул. Володимирська, 7—9. Скарб 1955 р. Золоті колти першої половини ХIII ст.

Запорізька обл. Чингульський курган. Шолом першої половини ХІІІ ст.

Київ. Скарб 1986 р. з вул. Кудрявської. Фрагменти срібного пластинчастого браслета. ХІІІ ст.

Особливої уваги у зв’язку з порушеною проблематикою заслуговують матеріали з Шестовицького могильника. З нього походить невелика краніологічна серія, що характеризується мезодоліхокранією, дуже вузьким, середньої висоти обличчям, середнім виступанням носа. На думку дослідниці шестовицьких черепів Г. П. Зіневич, вони, безумовно, репрезентують слов’янську групу і, найімовірніше, локальну популяцію сіверян[784]. З цим можна було б погодитись, якщо не враховувати відносну низькоголовість та високоорбітність шестовицької серії — ознак, що вказують на наявність германського морфологічного компоненту. Торкаючись цього питання, Т. І. Алексеева зауважує: «Тут явно спостерігається змішування норманських та слов’янських рис»[785], хоча і не висловлює своєї думки з приводу їх «питомої ваги» в цій серії. Враховуючи, що за більшістю ознак, включаючи специфічні пропорції обличчя, вона дуже близька з сіверянськими, доходим висновку про вирішальну роль місцевого компоненту у формуванні Шестовицької групи.

Т. І. Алексеева зробила спробу визначити норманський компонент ще в двох серіях з території Середньої Наддніпрянщини — з чернігівського та київського некрополів, і в обох випадках отримала негативні результати. Особливо цікавими і дещо несподіваними виявились підсумки вивчення сумарної серії з давньоруських некрополів Києва: жодна зі слов’янських груп не відрізнялась такою мірою від германських, як міське населення Києва. За словами дослідниці, «...ніяких слідів (норманів. — С. С.) в антропологічному вигляді міста не виявлено»[786].

Що ж стосується відмінностей фізичного типу міського та сільського населення Середньої Наддніпрянщини, про котрі йшлося вище, то вони, на думку дослідників, не можуть пояснюватись міграціями та змішуванням різних етнічних компонентів в міських центрах Київської Русі, хоча ці процеси, безумовно, мали місце. Цьому суперечить однакова направленість згаданих відмінностей: мешканці міста, як правило, відзначаються масивнішою будовою кістяка, округлішою формою черепа, що є наслідком процесу брахікефалізацїї, та більшою шириною вилиць. На думку Т. І. Алексєєвої, брахікефалізація міського населення була викликана змінами умов соціального середовища у зв’язку з урбанізацією, а розширення обличчя — «частковим вираженням загального процесу укрупнення кістяка в умовах міста, знову ж таки, у зв’язку зі змінами рівня соціального життя»[787].