![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Вартислав кивнув головою, і щось прошепотів дивному, котрий весь час тримався біля Охоронця Клейнодів.
— Знайшли, — озвався той, — у складі торговця шовком… Тільки що прийшов Волот… Чоловіку перерізано горло… Власне, я так і думав, що шукати потрібно поблизу. Решту волоцюг взято під варту.
— Перевезете їх до Боговлади, — розпорядився Вартислав, — і нехай цим займеться пан Птаха. Мені доповідати особисто… Продовжуйте…
Дивний нечутно щез. Вогнедан ще не бачив, як працюють підлеглі Дракона. Він не звинувачував ні їх, ні Вартислава, ні своїх охоронців… Винним був хіба що звичай — Повелителі ніколи не оточували себе вартою, а палацових гриднів тримали швидше задля маєстату, аніж з потреби… Балкон, з якого Повелитель з жонами мав милуватися балом в проміжках між танцями… Та хто й коли приставляв охорону до цього затишного місця… І хто перевіряв досконально роботу майстрів, котрі ремонтували ратушу перед святом. На предмет криївок і схованок… Вогнедан почувався так, наче надкусив підгниле яблуко.
— Потрібно міняти звичаї, - мовив Чорний Дракон наче у відповідь на думки Повелителя, — а мені — вдосконалюватися… Волоте!
На поклик підійшов вродливий кругловухий юнак в одязі ремісника.
— Охоронну грамоту добродію Тутовику, і простеж, щоб він потрапив додому, а не до безіменної могили.
Волот звелів реміснику йти за ним… Вогнедан знову повернувся до столу. Тіло прикрите корогвою… Сріблясте волосся, що вже почало втрачати блиск, розметалося по підстеленому плащу.
— Краду, гідну воїна, — сказав Вогнедан, — родичів сповістити — загинув з честю…
Потім встав з кріселка і підійшов до Дани, котра за весь цей час не озвалася і словом.
— Як ти, — спитав, — ні, як ви… У тебе нічого не болить?
— Ми обоє — воїни, і з нами все гаразд, — втомлено мовила Дана, — як все це огидно, мій суджений… Повна відсутність краси і гармонії… А Світлян… мені його так не вистачатиме… Бідолашне дитя заздрило Вовчуру, котрий мав честь супроводжувати Повелителя у потойбіччя… Він вчинив краще — маленький Горич, він помер замість нас… Осипався квіт…
Наче у відповідь від дверей почулося глухе ридання. То давився слізьми Войко Тополина.
***
Вогнедан довго не міг забути, що день його двадцятиліття став днем Світлянової загибелі. Йому здавалося, що він вже ніколи не відзначатиме свій день народження без згадки про ту страшну подію. Вони мали побути опісля святкового балу в родинному колі — він та Воїслав, обидва з жонами. Та сталося інакше…
Страх, що він міг втратити Дану, і не тільки, голкою стримів у Вогнедановому серці. Повелитель сам стежив за ходом розслідування замаху на нього і Дану, та вбивства мейдиста Аргата Зеленого на прізвисько Щур. Картина вимальовувалася не дуже втішна — двоє вбивць були на платні у ішторнійського Ордену Святого Кілені…
Якраз в ці осінні дні з Ішторну доставили послання про те, що Великий Командор Іргат Гаратто виїхав з Габідени до Ельберу… Або в Ішторні права рука Ордену не знала, що робить ліва, або пан Гаратто плекав якісь свої плани, в котрі входило вбивство юного Саламандра, або, принаймні, його вагітної жони.
Вогнедан з князем Вартиславом годинами обговорювали подію у Відраді… Мейдистів, ясна річ, найманці просто використали. Так само, як хтось використав свого часу Алевта Леськіва з його срібними стрілами. При чому двоє вишколених вояків чомусь хотіли, щоб на Дану напав саме вірний-ельберієць. Відомий усім добрим людям і дивним фанатик, якого недолюблювали навіть одновірці. Чоловік, котрий підбив, зрештою, мирних волоцюг за переконаннями, напасти на капище Бога Грому під час загального славлення…
Все сходилося до того, що в ратуші, поруч з жертвами замаху мав залишитися труп добродія Зеленого, він же Щур. Найманці сподівалися втекти — принаймні, вони приготували шлях до відступу і тримали свіжих коней в одному з заїздів. А отже… Якщо удар мав впасти на Дану, улюблену жону правителя, вагітну його дитям…