Вогнедан, Повелитель… [uk]

— Тримайся, Світляне!

Здоровань, на якому повис підліток-дивний, ніяк не міг позбутися хлопця. Він нагадував здоровенного собаку, в якого вчепилося щеня. Дана вперіщила нападника стільчиком поперек живота, одночасно чуючи голоси вартових вже на галереї, що прилягала до їхнього балкончика. Її ворог ніяк не міг розмахнутись — Світлян наче приріс до нього. І тоді убивця схопив жінку за руку і перевалився через перила балкончика…

Вогнеданові пощастило — він уже здолав свого супротивника. Зі зброї у Повелителя був лише ніж в розшитих піхвах, котрий висів на поясі. Швидше данина ритуалові Великої Ночі, аніж зброя для бою. Але юнак добре метав ножі…

Якби Вогнедан вихопив свою зброю трохи пізніше, або промахнувся — йому прийшов би кінець. Обернувшись, і побачивши порожній балкончик, він застиг, неначе вритий… Якщо б зараз убивця воскрес, йому не прийшлося б довго морочитись.

Та замість ворога юнак побачив своїх воїнів у ріжнобарвних кунтушах. І Воїслава, блідого, наче смерть… Заціпеніння пройшло — Вогнедан кинувся до перилець.

Дана, войовниця Дана, мертвою хваткою вчепилася в шнури напіввідірваної балконної завіси і поволі сповзала по ним вниз, контролюючи кожен рух. Внизу вже стояло кілька чоловіків, ладних підхопити, не дати упасти… Другий убивця лежав на підлозі, придавивши собою Світляна.

— Донизу! — кинув Вогнедан і кинувся до сходів. Підбіг він якраз вчасно — Дану прийняли на руки і обережно поставили на підлогу.

— Дано…, - вимовив Повелитель, — Дано…

— З нами, — сказала Дана, важко дихаючи, — з нами все гаразд…

Чоловік на підлозі ще дихав. Вогнедан наказав різко:

— Приберіть це… Світлян…

Вояки стягли зі Світляна тіло убивці. Повелитель схилився над своїм пажем і зрозумів з жахом, що вже нічим не допоможе… І не тому, що він не має досить сили — Світлян був уже мертвий… Маленький хоробрий воїн з Квітану… Гроно калини в гербі… Гарний квіт дає добрий плід…

Над ще живим убивцею схилився Вартислав, щось питаючи, неголосно, але твердо. Очі старшого Веданга світилися рубіновим вогнем.

— Дано, — сказав Вогнедан, — не дивись…

— Я — воїн, — вимовила жінка, — я бачила мертвих… Він життя нам врятував, Світлян… Аби він не вчепився в цю погань…

Вогнедан і сам це розумів… Аби Світлян не пожертвував життям, паскудник схопив би Дану, і тоді Вогнедан був би повністю у владі двох мерзотників. Або убив би його кохану… Убив би двох…

— Світляне, — мовив Повелитель, — мій маленький друже…

Світлян лежав немов живий… Трошки крові спливло з рота на підборіддя. Зовсім трошки…

— Наказую, — вимовив Вогнедан, — не припиняти народне гуляння. Смерть на святі — лиха прикмета, але тим людям і дивним, котрі нині розважаються на вулицях, про це знати не обов’язково. Все почули, шановна шляхто?

Легкий шурхіт був йому відповіддю… Шурхіт шовкового одягу знаті, котра схилилася перед Повелителем.

— Покидайте ратушу не всі одразу, — додав Вогнедан, — залишитися прошу Охоронця Клейнодів і трьох князів провінцій…

Повелитель підняв на руки Світляна. Озирнувся… Хтось із воїнів вже звільнив довгий столик для напоїв і застелив його вояцьким плащем.

— Корогву Квітану, — тихо мовив Вогнедан, а князь Буревій Ллєг вже тримав у руках прапор свого князівства з тих, що прикрашали стіни зали.

Вогнедан поклав легеньке тільце малого квітанця на столика, і Буревій накрив загиблого корогвою. Повелитель присунув до столика крісло. Сів… Звів очі на Дану.

— Я залишусь, — сказала жінка, — я маю право…

— Крісло для Першої Пані, - мовив Вогнедан, — оркестр нехай грає «Той річки тихий плин…»… Прошу покинути залу, панове…

Полинула музика, чиста і ніжна… Вона говорила про життя, безкінечне, як річкова течія… Про те, що все вертається до витоків… Про те, що сумувати не треба… І приглушеним риданням озвався голос флейти, усе ж таки сумуючи за тим, з ким довелося розлучитися так раптово. Повелитель прощався з Світляном…

Зала спустіла за годину. Останніми вийшли боговладські музики-дивні… Багато хто потиху плакав. Вогнедан поклав флейту поруч з Світляном і мовчки спостерігав за залою. Час від часу поглядав на Дану. З нею нібито було все гаразд…

— В залі лише ті, кого ви залишили, Повелителю, — мовив Вартислав врешті, - і охорона… А також деякі особи, котрі…

— Гаразд, — мовив Вогнедан холодним голосом, від якого мимоволі здригнувся князь Чорногорський, згадавши минуле, — я готовий вислухати…