Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
1 Скіфські язики і,і гари.
2 Юний брат — русь; тут: українці і білоруси.
О гордих і г ні в л и в и.х л я х ах, како гордості ю х от і ш а Росією обладати і православіє в єресь низложити. Подається за публікацією: Перетц В. Н. Исторические пирши по рукописи начала XVIII в.— «Киевская старина», 1899, август. Документи, известия и заметки, с. 49—56.
Текст твору зберігається у рукописному збірнику Державної публічної бібліотеки РРФСР ім. М. Є. Салтикова-Щсдріна (Ленінград), шифр Q XIV, № 25, арк. 73 зв.— 74.
0 в е л и ц і й Росії і о сопротивії с ляхи і о граді Києві.— Подається за пб нкацією: Перетц В. Н. Исторические вирши по рукописи начала XVIII в. «Киевская старина», 1899, август. Документи, известия и заметки, с. 49—56.
Текст твору зберігається у рукописному збірнику Державної публічної бібліотеки РРФСР ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Ленінград), шифр Q XIV, № 25, арк. 148 зв.— 149.
1 Росія — тут: уся Русь, усі східні слов’яни.
2 Украйна Російська — українські землі, возз’єднані з Росією
3 Володимир Володимир Святославич.
4 Ярослав — Ярослав Мудрий.
5 Софія — Софійський собор у Києві.
6 Скіфи — тут: татаро-монголи.
[Плач Малої Росії] («О боже мой милостивий!») — Подається за публікацією: Петров Н. Школьньш стихотворньїй опьіт в Киевской Акаде-мии времен 1719—20 гг.— «Киевские епархиальнме ведомости», 1865, № 18, отдел 2, с. 704—711. Рукопис зберігається у ЦНБ, шифр: Петров (Сем) № 252 (VIII. І. 96), арк. 246—249.
Щодо датування й атрибуції твору переконливо висловився М. О. Максимович: «Пан Петров, знайшовши ці вірші в зшитку, писанім протягом 1719—20 pp. учнем піїтики Андрієм Герасимовичем, сприйняв їх за «його шкільну вправу». Але з цим погодитися не можна. Таких віршів не створити
б в Києві ані учневі, ані вчителеві піїтики близько 1720 року. Герасимович тільки переписав їх у свій зшиток із помилками супроти віршування, чого вже аж ніяк не сталося б, якби він був їх автором. Не знаю, який там латинський переклад цих віршів; якщо учнівський, то можна з певністю сказати, що вони списані у Герасимовича як «тема» для вправи в перекладі на латинську мову». І далі: наприкінці 10-х і на початку 20-х років XVIII ст., «під кінець гетьманства Скоропадського», «ляхолюбців не примітно в Малоросії... Цей віршований «Плач» стосується того сумного стану суспільного малоросійського життя, який був за часів «виговщини», що настала по смерті Богдана Хмельницького... Іван Виговський і однодумні з ним старшини — Гуляницький, Лісницький, Тетеря, Груша та інші потягли в бік Польщі... До цих-то ляхолюбців і звертається сучасний їм поет ». На підставі таких міркувань М. О. Максимович робить висновок: «Отож цей «Плач Малої Росії» слід віднести до 1658 року. В невеликому ряду віршів, писаних в XVII столітті народною мовою Малоросії, він займе почесне місце» (Максимович М. О двух стихотворениях: «Плач Малой России» и «Милость Божія». - «Киевские епархиальнме ведомости», 1865, № 22, отд. 2, с. 837—842).
Л я м е н т людей побожних, що- с я стало в Л ит о в-ськой землі...— Подається за текстом у кн.: Южноруєские летописи,
открьітьіе и язданньїе Н. Белозерским. К-, 1856, т. 1, с. 159—162. М. М. Біло зерський узяв його із рукописного «Черниговского наместничества типогра-фического описання» О. Ф. Шафонського, працю якого «Черниговского наместничества типографическое описание с кратким географическим и исто-рическим описанием Малой России, из частей которой зто наместничество состоит» видано у Києві 1851 р. (Апанович О. М. Значення праці
О. Ф. Шафонського «Черниговского наместничества описание...» — «Український історичний журнал», 1960, № 5).
«Ах, У краї ноньк о, бідна годинонька тепер твоя...». Подається за текстом у праці: Возняк М. Із співаника Домініка Рудни-цького.-— «Записки Наукового товариства ім. Шевченка», 1926, т. 150, с. 248.
Лазар БАРАНОВИЧ
Лазар Баранович (1620—1693) — поет, проповідник, полеміст, епістолограф, організатор літературного життя, церковний і політичний діяч. Учився в Києво-Могилянській колегії та єзуїтських школах Вільно і Каліша. Викладав, зокрема, поетику і риторику в Києво-Могилян-ській колегії. З 1650 р.— її ректор та ігумен київського братського Богояв-ленського монастиря. З 1657 р. став чернігівським архієпископом і тривалий час виконував обов’язки місцеблюстителя київської митрополичої кафедри. Був душею києво-чернігівського гуртка вчених та письменників (Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Варлаам Ясин-ський, Димитрій Туптало, Іван Величковський та ін.). Заснував і утримував друкарню (з 1674 р. у Новгород-Сіверському, з 1679 р. у Чернігові), в якій за його життя було видано близько п’ятдесяти книг. Протидіяв католицькій та уніатській пропаганді, відстоював союз України з Росією Писав церковнослов’янською, українською і польською мовами.