Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Гріваре, ти хоча б розумієш, хто це такий? Це ж Фалмін із Мальгарда, мисливець на драконів. Хай його так!
Усі гноми як один одразу почали роздивлятися чоловіка, який переводив погляд з коротуна на коротуна.
— Той самий Фалмін? — здивувався Грівар, трусячи своєю чорною бородою, наче навіжений. Переводив погляд то на чаклуна, то на Гібді, наче не вірячи в почуте. Гном не вагаючись підійшов до Фалміна й легко вклонився. — Вибачення просимо, помилка вийшла.
Чаклун майже не вагаючись сховав меча, глянув в ясні очі Грівара й потиснув його міцну долоню.
— Фалмін із Мальгарда, — офіційно ще раз представився чоловік.
— Грівар із Кагака, — відповів так само офіційно гном. — Друзі Гібді — мої друзі.
До Грівара підійшов один із гномів, щось прошепотів на вухо.
— Робота не вовк, може і почекати. — Грівар грізно глянув на бороданів, які увесь час мовчки стояли поруч. — Гей, ану до роботи, невігласи! І якщо ще раз таких людей мені скривдите, то повідрізаю вам бороди, висушу, і зроблю із них плащ!
Гноми, окрім тих, які прийшли разом із Гріваром, швидко схилили голови і і пішли виконувати наказ. Один із них підійшов до дуба, двічі стукнув по стовбурі й за мить у ньому відчинилися двері. Фалмін здивувався, але вигляду не подав.
— Непогане житло, — сказав він. — Дуже цікавий спосіб приховати свою діяльність.
— Ти про що? — запитав Грівар, відвівши погляд від дерева.
— Про те, що дуже вигідно гнати самогон у такій місцині: жодних свідків і безпечно.
Грівар довго мовчав, спостерігав за побратимами.
— А як ти дізнався про самогон? — спитав нарешті.
— Тут важко не почути цей перегар і запах.
Фалмін, не збираючись продовжувати розмову, підійшов до Гібді, який стояв трохи в стороні і набирав в долоню нову охапку снігу.
— Ти як?
— Погано, — відказав рудобородий, наче тільки зараз почав відчувати біль. — Таке відчуття, наче хтось обухом по голові вдарив.
— Ну, ти не такий далекий від істини, — до них підійшов Грівар, несучи в руках два великих бутля з горілкою. — Це тобі, друже. Прийми як вибачення за вчинену шкоду.
Гібді, знову забувши про свою гулю, із радісною пикою прийняв із рук чорнобородого два бутлі горілки.
— Гадаю, цей чудовий нектар зможе заглушити мій біль.
— Ха, цей нектар усе на білому світі заглушить, — командир гномів легко поклонив головою, а тоді, перепросивши, підійшов до одного зі своїх підлеглих, аби переговорити.
Минуло декілька годин. Мандрівники встигли скуштувати суп із равликів, випити трішки із гномами їхнього товару і потеревенити про останні чутки. Розчервонілий Грівар, стукнувши кулаком по землі, випрямився.
— Запрошую вас в гості! — вказав він на дуб, — Проведу екскурсію!
— Ні, Гріваре, дякую. — сказав Фалмін. — Нам час рушати.
— А куди тримаєш шлях? — запитав гном, вперши руки в боки.
— До принца Кральє, — швидко сказав Гібді, — Якщо маєш бажання, давай із нами!
Фалмін зиркнув на нього вбивчим поглядом, але промовчав.
— А я там що забув? — спитав.
— Як це що? — Гібді уже не заважав на Фалміна та його багатозначні погляди, — Компанія дивись яка, тим паче там буде купа народу й ти зможеш товар свій продати, а заодно провести гарно час. Давай, не ламайся наче дівка на сіновалі, погоджуйся.
Грівар поглянув навколо, вдихнув повітря, роздумуючи над пропозицією, але все ж змирився і сплюнув на землю.
— А нехай йому пусто! Гаразд, поїду. Якщо вже усіх нас таким чином доля звела, то варто поїхати. Гей, Каргіре, збери мої речі та їжу, я поїду розвіюся із хлопцями. До першого тижня лютого буду.
— Там за деревом туша оленя, можна із собою взяти, — запропонував Фалмін.
Чорнобородий одразу наказав принести здобич, аби взяти із собою в дорогу.
— Ну, значиться, їдемо разом. Фалміне, ти не проти?
— А чому я маю бути проти. Буду навпаки тільки радий такій компанії. — сказав чаклун після хвилини роздумів.
— Ну ось і вирішили! — Грівар глянув на чотирьох гномів, які, судячи з усього, були його бойовою компанією. — Нус, в дорогу, бригада Грівара?
— А як їх звуть-то, твоїх побратимів? — запитав Фалмін, дивлячись на майже однакові обличчя коротунів.
— О, точно! — вдарив себе долонею по лобі Грівар. — Цей товстий, як казан — Гільом, он той що без ока — Іллі. Цей що низенький як хоббіт — Бортуг, а он той, що саме горілку, сука, з горла п'є — Кагдір. Ану припини смоктати, а то залишу без самогона!
Фалмін потиснув кожному із представлених гномів руку, зрозумівши при цьому, що його рукопотискання не таке вже й міцне.