Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди
- Автор: Харрис Джемма Элвин
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0858-2, 978-617-12-1306-7, 978-617-12-1309-8
- Переводчик: Юрий Гриценко
- Жанр: Детское образовательние
Электронная книга - «Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди». Краткое содержание книги:
Наш розум робить з часом дивні речі. Коли ти проводиш день справді нудно, нічого не роблячи, наприклад коли хворієш, час минає повільно. Але потім, коли ти згадуєш тижні хвороби, здається, ніби вони минули швидко. Причиною є те, що ти не робив нічого нового протягом цього часу, тому він не займає багато місця у твоїй пам’яті і здається коротким, коли ти про нього згадуєш.
Час – дивна річ, і ми ніколи не звикнемо до нього.
Хто перший виготовив металеву річ?
Задовго до того, як з’явилися металеві інструменти, люди зробили багато речей із різних видів каменю. Після сотні тисяч або навіть мільйонів років, проведених у пошуках цінних великих і малих каменів, люди стали дуже вправно розбиратися в них.
Тож з часом допитливіші люди помітили, що деякі камені блищать або сяють, коли на них падає сонячне світло. Можливо, вони помітили, як вони світяться під водою на мілководді або у вигляді блискучих смуг на скелях і валунах. Деякі блискучі камінці в річках могли були маленькими крупинками золота, і експерименти показали, що за допомогою двох жорстких камінців цьому новому матеріалу можна надати різної форми.
Перші предмети із золота, можливо, були виготовлені багато тисяч років тому. І це не були знаряддя праці. Ці ранні золоті предмети, можливо, вважалися свого роду прикрасами або талісманами.
Мідь – іще один метал, який у природі трапляється у грудках. Її форму, як і форму золота, легко змінити, навіть легше, якщо розжарити її на дуже гарячому вогні. Мабуть, іноді люди ненавмисне роняли у вогнища, на яких готували їжу, шматки міді і спостережлива людина помітила, як вогонь зробив мідь м’якою, наче масло.
Тут уже найцікавіше. Окрім того що мідь можна знайти в грудках, вона може бути яскраво-синіми або зеленими смугами посеред скель. Такі камені були красивими, на них неможливо було не звернути увагу, тож, скоріш за все, люди підбирали їх і відносили додому. Ці камені потім потрапляли у вогнища або гончарні печі: або випадково, або під час експериментування. Якщо вогнище було досить гарячим, із цих дивних синьо-зелених каменів витікала розплавлена мідь. Уяви собі, наскільки захопливо і незабутньо було б побачити це вперше!
Люди завжди були спостережливими і допитливими, тож, імовірно, це відкриття робилося не раз, у різних місцях, протягом тисяч років історії нашого світу. Ми знаємо напевно, що жителі східної частини Середземномор’я (сучасна Туреччина) виготовляли мідні інструменти сім або, можливо, навіть вісім тисяч років тому. Інші народи теж навчилися робити це. На території сучасної Болгарії мідні інструменти виготовляли ще шість тисяч років тому, а на землях сучасного Пакистану – п’ять тисяч років тому.
Чому небо синє?
Знаєш що? Небо не синє. Принаймні, в небі немає ні синього матеріалу, ні синього пігменту. Це зоровий обман. Угорі і навколо нас – безліч газів, наприклад кисень, азот, вуглекислий газ. Є також пил, водяна пара, спори і навіть крихітні повітряні живі організми.
Потрапляючи на щось, сонячне світло відбивається. Такі великі об’єкти, як Місяць, відбивають світло дуже добре. Місячний пил темний, але його здатність відбивати світло така висока, що Місяць яскраво світиться в нічному небі. А крихітні молекули газу занадто малі, щоб виконувати функцію дзеркала. Замість того вони поглинають світло, а потім самі випромінюють його у випадкових напрямах. Тобто кожна молекула повітря – це мініатюрне мерехтливе джерело світла.
Уяви собі на хвилину, що світло перетворилося на звук. Сонячне світло виявиться не лише однією нотою певної висоти, яку грають на одному інструменті, а величезним оркестром, який грає всі мислимі мелодії у всіх тональностях і на різній гучності! Ми бачимо дещо з цієї музики. Наші очі сприймають світлові хвилі різної довжини як кольори: фіолетовий, синій, зелений, жовтий, помаранчевий, червоний і синій.
Молекули повітря дуже легко поглинають синє світло і так само легко випромінюють його. Ось чому синє світло розсіюється по всьому небу і ми бачимо його зусібіч. Куди б ми не дивилися, ми бачимо лише синє світло. Тому все небо здається синім.