Я обслуговував англійського короля

тоді, коли він уже не з’являвся, коли не їздив алейками парку, він все одно мовби нас всюди бачив, наче був всемогутній. Він обслуговував гостей, давав розпорядження й замовлення свистком, і мені здавалося, що він тим своїм свистком промовляв більше, ніж словами. На ту саме пору поселилися у нас чотири чужинці, звідкись аж із Болівії, привезли з собою таємничу валізу, яку пильнували, як зіницю ока, навіть ходили з нею спати. Всі були у чорних костюмах, чорних капелюхах, мали чорні обвислі вуса, а ще носили чорні рукавички, і та валіза, яку вони пильнували, була теж чорна і скидалася на труну. Ті четверо були цілковитою протилежністю до наших гультяйських нічних гостей. Але, видно, мусили добре шефові заплатити, якщо він сам їх прийняв. То було його особливістю, і взагалі особливістю того готелю, що коли хтось у нас поселявся, то за часникову юшку з кропом і деруни, і склянку кисляку отримував такий самий рахунок, як за вустриці й омари, запиті шампаном «Неіnkel Trocken». Так само було і з нічлігом: якщо хтось засинав на канапі в залі ресторації, то мусив заплатити за апартамент, у цьому, власне, й полягав гонор нашого дому, готелю «Тіхота». А мені, як стій, кортіло дізнатися, що вони мають у тій валізочці, аж якось, коли вернувся шеф того чорного товариства, а був то жид, пан Саламон, я дізнався від Зденка, що той пан Саламон має контакти з Прагою, з самим архієпископом, і що дипломатичними каналами просить, щоб гой освятив статуетку Бамбіно ді Прага, Празького Ісусика, котрий дуже популярний у Південній Америці, і то так, що мільйони індіянців носять того Ісусика на шиї на ланцюжку, і там існує красива легенда про те, що Прага — найгарніше місто на світі, а Ісусик ходив там до школи, тому вони хочуть, аби сам празький архієпископ освятив того Ісусика, який важить шість кілограмів і вилитий зі щирого золота. З тих пір ми не жили вже нічим іншим, тільки тим славним освяченням. Але все було не так просто, наступного дня приїхала празька поліція, і сам комендант склав рапорт болівійцям, що вже про того Ісусика стало відомо у празькому злочинному світі, і навіть приїхала якась банда з Польщі, аби викрасти те Бамбіно. Отже, вони порадилися і вирішили, що буде найкраще сховати справжнього Ісусика, а коштом уряду Болівії вилити копію з позолоченого чавуну і до останнього моменту возити з собою саме її, бо якби крадіжка вдалася, то нехай краще вкрадуть фальшивого Ісусика, ніж справжнього. І таки другого ж дня привезли таку саму чорну валізочку, і коли її відчинили, там була така краса, що аж сам шеф приїхав зі своєї льодівні, аби поклонитися Ісусикові. А відтак пан Саламон домовлявся з архієпископською консисторією, але архієпископ те Бамбіно освятити не хотів, бо єдине Бамбіно було в Празі, а так би стало двоє Бамбінів, те все я дізнався від Зденка, бо він знав іспанську й німецьку, а сам Зденек ходив такий розчулений, я вперше бачив, щоб він аж настільки вийшов з рівноваги, але за три дні приїхав пан Саламон, і було видно вже в авті, що він везе добру новину, сміявся й вимахував руками, тому негайно всі збіглися, і пан Саламон відзвітував, що йому спала на думку добра ідея, архієпископ любить фотографуватися, отже, пан Саламон йому запропонував, що увесь обряд буде сфільмовано і покажуть його по цілому світі, всюди, де є кінотеатри, як додаток до кіножурналу, і всюди буде не тільки архієпископ, а й Ісусик, і собор Святого Віта, тому церква, як схитра запевнив пан Саламон, від цього лише виграє і розширить свою популярність. Коли настав день освячення, вони цілу ніч радились, і так склалося, що ми зі Зденком отримали від поліції завдання, що саме ми удвох повеземо того справжнього Ісусика, у трьох автах сидітимуть ті болівійці з комендантом поліції у фраках, які повезуть імітацію Бамбіна ді Прага, а я зі Зденком і трьома детективами, котрі будуть переодягнені як фабриканти, поїдемо тихенько вслід за ними. То була весела мандрівка, я тримав, за задумом керівника болівійської католицької громади, справжнього Ісусика на колінах, і от виїхали ми з готелю «Тіхота», ті детективи були веселі хлопці і розповіли, що навіть коли виставлялися для публіки королівські клейноди, то й тоді вони перевдяглися на священиків, ходили довкола вівтаря і буцім молилися, а тим часом за пазухою в них, як у Аль Капоне, були револьвери в кобурах під пахвами, і коли була перерва, вони, переодягнуті на прелатів, дозволили, щоб їх сфотографували на тлі тих клейнодів, згадуючи про це, вони дуже сміялися, а перед тим по дорозі я мусив їм показати те Бамбіно ді Прага, врешті ми вирішили, що затримаємось, а за муром Зденек сфотографує нас у товаристві Бамбіна ді Прага фотоапаратом тих тайняків, котрі були переодягнені на фабрикантів. Доки ми доїхали на місце, вони нам оповіли, що коли відбувається державний похорон, і оскільки там мають бути представники влади, то поліція мусить пильнувати, щоб туди не потрапили сторонні, щоб у вінки не вклали бомби, що в них є такі піки і тими піками вони штрикають усі вінки і всі квіти, і при тій оказії фотографуються, і показували мені фотографії, на яких вони стоять на колінах перед катафалком, спершись на ті піки для виявлення бомб або бóмбочок. І нині знову, яко фабриканти у фраках, вони проповзають на колінах усе освячення, аби з трьох сторін стежити, щоб з Бамбіном ді Прага нічого не сталося. І ось переїхали ми через Прагу, а коли приїхали до Граду, де на нас очікували болівійці, пан Саламон забрав валізочку і проніс її через собор, і все відбувалося з неабияким блиском, як під час шлюбу, віргáни грали, а прелати з інсиґніями кланялися, коли пан Саламон ніс того Ісусика, а кінокамера дзумкотіла і все фільмувала, а потім почався обряд, точніше, урочиста меса, найпобожніше стояв на колінах пан Саламон, і ми також на колінах, тоді поступово всі колінькували ближче до вівтаря, все було усипане квітами й золотими лелітками, а хор співав урочисту месу, і в кульмінаційний момент, коли фільмар дав знак, Бамбіно ді Прага освятили, і так ото звичайна річ стала святинею і після освячення почала випромінювати надприродну силу, бо вже мала в собі ласку Божу. Коли служба скінчилася і архієпископ пішов у захристії, пан Саламон у супроводі вікарія подався за ним, а повертаючись, ховав гаманець у кишеню плаща, либонь, подарував чек на значну суму від болівійського уряду на ремонт собору, а може, є і якийсь тариф за освячення. Потім я побачив і пана посла Болівійської Республіки, як він ніс Бамбіно ді Прага через собор, знову заграли віргани і співав хор, і знову під’їхало авто, і Бамбіна ді Прага сховали у валізку, але цього разу ми вже нічого не везли, пан посол разом зі своїм почетом вирушили до готелю «Штайнер», а ми поїхали додому, щоб приготувати все на нічну прощальну гостину. Коли ж о десятій приїхали ті болівійці, лише тут у нас вони відсапались і почали пити шампана й коньяки, їсти вустриці і курчат, а ближче до півночі приїхали три авта з оперетковими танцівницями, і ми тої ночі мали повні руки роботи, як ніколи досі, бо стільки людей ми ще тут не мали, а комендант поліції, який знав усе в нашому готелі, поклав фальшивого празького Ісусика в покою на камін, а того справжнього Ісусика таємно відніс до дитячої хатки і поклав освяченого Бамбіна ді Прага поміж ляльками, паяциками, скакалками і бубниками. Відтак усі пили, а голі танцівниці почали танцювати довкола фальшивого Ісусика, а над ранок, коли настав час панові послу їхати до своєї резиденції, а болівійським представникам на летовище, пан комендант приніс справжнє Бамбіно ді Прага і замінив його на фальшивого празького Ісусика, але, на щастя, пан Саламон зазирнув у валізочку, бо під час забави й метушні пан комендант поклав туди гарну лялечку у словацькій убері, а відтак усі побігли до дитячої хатки і там поміж тими бубниками й трьома ляльками лежало Бамбіно ді Прага, вони хутенько вхопили те освячене Бамбіно, поклали на його місце лялечку в словацькій убері і поїхали до Праги. Але на третій день ми дізналися, що заради представників Болівійської республіки довелося затримати літак, бо вони, щоб заплутати грабіжників, лишили фальшивого Ісусика перед входом у летовище, і прибиральниця ту валізочку спочатку сховала в кущах букшпáну[14], але коли члени делегації на чолі з паном Саламоном відкрили в літаку валізочку, то виявилося, що везуть вони не справжнього Ісусика, освяченого паном архієпископом, а фальшивого, не з золота, а з позолоченого чавуну, тільки шати були справжні… а відтак погнали стрімголов і знайшли справжнього Ісусика саме тоді, коли біля нього стояв швейцар і випитував усіх, чия то валізочка, а що ніхто не зголосився, Бамбіно ді Прага так і стояв собі на тих сходах… і саме в ту хвилю пригнали болівійці, схопили валізочку, і коли зважили її в руках, полегшено зітхнули, потім відчинили й побачили, що це й був справжній Ісусик… і тоді помчали до літака, щоб летіти в Париж, а звідти на батьківщину з Бамбіном ді Прага, що, за індіанською легендою, ходив у Празі до школи, бо Прага, за тою легендою, найдавніше місто на світі… Досить вам? На тому нині й закінчу.