Я обслуговував англійського короля

Готель «Париж» був такий гарний, що я ледь не впав. Стільки дзеркал, стільки мосяжних перил, стільки мосяжних клямок, мосяжних свічників, і таких виґлянцуваних, що все скидалося на золотий палац. Всюди червоні доріжки й скляні двері, наче у замку. Пан Брандейс мене відразу люб’язно прийняв і припровадив до мого покою, то був тимчасовий покій на піддашші, звідки відкривався чудовий краєвид на Прагу, і я вирішив, що, бодай з огляду на той краєвид, буду старатися зостатися тут на постійно. І от я відкрив валізку, щоб повісити фрак і білизну, відчинив шафу і бачу, що вона повна костюмів, відчинив другу шафу, а та була повна плащів, а в третій було повно парасольок, а всередині на дверцятах на шнурочках, прип’ятих великими кнопками, висіло безліч краваток… я витяг плечики і повісив своє вбрання, а потім дивився на Прагу, на дахи, побачив виблискуючий Град, і щойно я поглянув на Град чеських королів, як залили мене сльози і геть забув про готель «Тіхота», тепер я був задоволений, що шеф запідозрив, буцім я хотів украсти празького Ісусика, бо якби шеф не подумав на мене, то зараз я розрівнював би алеї, складав копички сіна і постійно боявся, ану ж звідкись пролунає свисток, тільки тепер я доп’яв, що й рубач мав свисток, і, звісно, саме він був тими всевидющими очима і запасними ногами шефа, він стежив за нами, а свистав зовсім так само, як шеф. Я зійшов униз, було якраз полуднє і кельнери на зміну обідали, я бачив, як їдять палю´шки, варені картопляні палюшки в сухариках, як усім на кухні приносять ті палюшки, бачив і шефа, який теж дістав палюшки і їв їх теж на кухні, так, як і касирка, тільки у головного кухаря та його помічниці була картопля в мундирах, мені теж принесли палюшки в сухариках, шеф посадив мене біля себе і їв разом зі мною, але так якось обережно, ніби задля реклями, мовляв, якщо це можу їсти я, господар, то можете їсти й ви, мої працівники… швидко витер вуста серветкою і повів мене до зали, на початках я мав розносити пиво, я брав з шин-квасу повні кухлі і розставляв їх на таці, аж доки буде повна, і за кожне пиво, яке подавав, я клав на стіл червоне шкельце, так було тут узвичаєно, а старий сивоголовий метрдотель, наче композитор, кивав підборіддям, куди я мав занести пиво, а потім показував тільки очима, і я ані разу не збився, завше ставив там, куди мандрували очі цього красивого метрдотеля, а за годину я вже зрозумів, що старий метрдотель погладив мене поглядом і дав знати, що я йому сподобався, той метрдотель — то була особистість, викапаний кіноактор, або, як у нас казали, «фракман», бо я ще не бачив, аби комусь так пасував фрак, як йому, його постать гармонувала з усім тим дзеркальним простором, а вже пополудні всюди засвітили люстри і настільні лампи у формі свічок, і з кожної лямпочки звисали сльозинки зі шліфованого скла, і я побачив себе в дзеркалах, як несу світле пільзненське пиво, побачив, що тут і я став якийсь інший, що завдяки цим дзеркалам я перестану думати, що я негарний і маленький, бо фрак лежав на мені як ніколи, а коли я стояв біля метрдотеля, що мав біле кучеряве волосся, зачесане так, мовби щойно вийшов від перукаря, я зиркнув у дзеркало й зрозумів, що нічого не хотів би робити іншого, тільки ось так бути тут у залі і обслуговувати гостей з цим метрдотелем, який завжди випромінював теплий спокій, про все знав, усе помічав, пильнував замовлення і постійно усміхався, мовби був на балу або приймав гостей удома. Він знав також, хто, де і за яким столиком ще не отримав страви, і негайно реагував, а також знав, хто хоче розплатитися, бо нікому, як я зауважив, нікому не доводилось підносити руку і шпрінькати пальцями чи махати рахунком, метрдотель дивився так якось дивно, мовби наскрізь прозирав ту масу людей або розглядав усю місцевість з високої вежі, або з корабля — море, і мовби ні на кого й не дивився, але кожен рух гостя і всіх гостей миттєво йому промовляв, чого гість хотів би чи хоче. Я відразу зауважив, що метрдотель не любить молодшого кельнера, він уже поглядом його шпетив, мовляв, той переплутав страви і замість подати свинину на шостий столик подав її на одинадцятий. Уже тиждень я розносив пиво і сам чудово бачив, як цей молодший кельнер, коли несе страву з кухні, в такому розкішному готелі, затримується перед дверима в залу і, гадаючи, що його ніхто не бачить, опускає тацю з висоти очей на висоту серця і ласо дивиться на їжу, і завжди відщипне хоча б кусник того або дрібку тамтого, брав тільки на зуб, аби скуштувати, що воно за страва, мовби тільки пальці запацькає, тільки лизне, та все ж, і ще я побачив, як той гарний метрдотель підловив його на цьому, але нічого не сказав, тільки подивився, а молодший кельнер махнув рукою, підняв тацю до плеча і, копнувши гойдливі двері, вбіг до зали, то був його стиль — бігти так, наче таця падала вперед, так він дріботів ногами, і якщо по правді, то ніхто не відважився б нести стільки тарелів, як той Карел, так звався молодший кельнер, двадцять тарілок накладав собі на тацю, або випростовував руку і розставляв на витягнутій руці, як на довгому вузькому столикові, вісім тарілок, а ще дві тримав у пальцях віялом, а в другу руку брав ще три тарілки — це скидалося на цирковий номер, і шеф Брандейс охоче тримав того кельнера, мабуть, вважав його здатність носити таку кількість тарілок за окрасу свого закладу. Отож ледь не щодня ми, увесь персонал, мали на обід ті палюшки, раз із маком, другий з підливою, іншого разу з грінками, іноді политі маслом і посипані цукром, потім знову политі малиновим сиропом, а деколи з посіченою петрушкою і салом, і наш шеф також їв завше на кухні ті палюшки, але завше тільки трішки, казав, що має дієту, але о другій саме той молодший кельнер Карел ніс йому тацю, і на ньому все було срібне, і за формою накривки можна було здогадатися, що там є качка, гуска або курка, або дичина, залежно, що їлося під ту пору року, і завше страви приносили до окремого кабінету, мовби там обідав поважний чиновник або маклер з рільничої біржі, яка після закриття завжди перебиралася з зали біржі до нас у готель «Париж». Але щоразу у той кабінет хильцем прослизав наш шеф, а коли звідти виходив, то був розпромінений, вдоволений, з копирсалочкою в кутику вуст. І власне, у того молодшого кельнера Карела, мабуть, щось із шефом було, бо коли завершувався найважливіший день на біржі, тобто щочетверга, біржовики приходили до нас, щоб обмити свої оборудки шампаном і коньяком, не обходилося і без таці зі стравами на кожен стіл, як правило, то була одна таця, зате щедра, бо то була неабияка гостина… і з самого рання, з одинадцятої години, сиділи в ресторації гарні підмальовані панянки, такі самі, яких я стрічав «У Райських», коли працював у «Златій Празі», вони курили й попивали солодкі вермути, чекаючи на біржовиків, а коли ті приходили, дівчата розбредалися кожна за свій столик, на кожну вже було замовлення до сепаратки, і коли я проходив, з-за опущених штор лунав сміх і дзенькіт келихів, і так тривало декілька годин, аж доки надвечір розпашілі біржовики розходилися додому, і вродливі панянки виходили, розчісувалися в туалетах, підмальовуючи запацькані, заціловані вуста. Вони запинали блузочки, окидали поглядом себе ззаду, ледь не викручуючи шиї, щоб побачити, чи панчохи натягнуті як слід, чи рівна стрілка, шов, який тягнувся від середини стегон до самого обцасу просто на середину п’ятки. А коли біржовики йшли, то ані я, ані хто інший ніколи не смів зайти до сепаратки, проте кожен знав, а я не раз і бачив через відслонену штору, як Карел стягує з канап усі покривала, то був його ґешефт, підбирає повипадалі монети й банкноти, деколи й перстень, обірвані браслети від годинників, і вся та здобич була його, все, що біржовики або панянки, коли там роздягалися чи одягалися, чи по-всілякому крутилися, все, що випадало з жакетів, штанів і камізельок, або що їм одірвалося з ланцюжків при камізельках. І от якось, сталося те ополудні, Карел знову наклав на тацю свої двадцять тарілок з м’ясними стравами, а потім, за звичкою, затримався в дверях, вибираючи з тарілок шматочки вареної яловичини, а до неї дрібку капусти, а на десерт кришку телячого фаршу, а відтак підняв тацю, мовби ці страви додали йому сили, і з усміхом влетів до зали, але якийсь відвідувач, який заживав табаку або мав сильний нежить, а був то якийсь селюх, так потужно шморгнув носом, що те його шморгання мовби смикнуло його за волосся і він аж скочив на ноги, і коли отак гучно чхнув, то зачепив ліктем за край таці, а Карел, який, нахилившись уперед, доганяв заставлену тарілками тацю, наче якийсь літаючий килим, бо він завжди носив так, що страви мовби ширяли в повітрі, отже, чи то таця отримала прискорення, чи Карлові ноги зазнали сповільнення, а може, він послизнувся, бо таця поїхала вперед по вивернутій до неба долоні, і марно пальці намагалися її підхопити, ми всі, хто був тоді в залі, і шеф, який саме приймав тут членів гільдії готелярі´в, сам пан Шроубек сидів за почесним столом і все бачив, і те, що сталося потому, і те, що ми передбачил�