Острів злочинців
- Автор: Ненацкий Збигнев
- Серия: Пригоди самоходика #1
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: Катерина Гловацька
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Острів злочинців». Краткое содержание книги:
Втікаючи від Радянської Армії, поміщик-фашист заховав на території Польщі награбовані твори мистецтва. Бандити, що дізналися про це, намагаються вивезти їх. На розшуки скарбів виїздить молодий журналіст, який хоче повернути народові те, що вкрали гітлерівці. Він потрапляє на Острів злочинців, де зазнає багатьох несподіваних і небезпечних пригод, перш ніж досягає мети.
З облич хлопців видно було, що вони слухали надзвичайно уважно. Соколине Око спитав:
– Ви гадаєте, що із скарбами дідича Дуніна сталося щось подібне?
– Не знаю, – стенув я плечима. – Найвірогідніше те, що розповідають люди. Либонь, справді лісничий Габри-щак знав місце, де сховано скарби, і виказав його тільки Барабашеві, а той не встиг дістатися туди, бо загинув на острові. Ви скаржитесь, що тільки в книжках трапляються надзвичайні пригоди. Не шукайте пригод, бо ви їх не знайдете, пригода сама прийде до вас. Тільки вона не любить лінивих. Вона приходить до тих, у кого широко розплющені очі й хто встигає помітити її знак. Хтозна, може і вам вона вже подала той знак? Може, цим знаком була забита сарна, яку ви знайшли? А що ви зробили досі на за-клиій пригоди? Навіть не обшукали лісу, щоб знайти криївку, де, можливо, збираються браконьєри.
Хлопці мовчали, ніби їм стало соромно. А я наговорив усе те не тільки тому, щоб відповісти на питання, яке вони поставили мені на початку нашої розмови. Я мав на меті й власну користь, хотів, щоб саме вони – такі непосидющі й меткі, спостережливі й кмітливі – уважно обшукали ввесь ліс, бо сам я не зміг би цього зробити. Звісно, я мав на увазі не тільки браконьєрів. Адже я знав про щезлі скарби дідича Дуніна куди більше, ніж розповідали про це один одному люди з містечка. Я знав напевно, що скарби тут, у цій місцевості, і що є людина, якій відомо, де саме вони сховані. Ця людина живе в містечку й береже таємницю Дунінових скарбів. Я не знав ні прізвища її, ні ймення, знав тільки, що вона є. І сподівався, що вона відвідає мене найближчим часом, занепокоєна моєю присутністю. Я хотів би дати цій людині зрозуміти, що починаю догадуватися, де сховано скарби, щоб вона узялася діяти проти мене як ворога. Тільки так я міг її здемаскувати.
Вже бралося на ніч. Хлопці попрощались і тихцем вибралися з намету. Один по одному рушили вони стежкою через галявину і за мить зникли в темряві.
А дощ ішов та йшов…
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
На розкопках у Залічки. – Чому пан Опалко повинен мовчати? – Чи пан Король – детектив? – Знайдений череп. – Чи почнеться слідство? – Бункери серед лісу. – Знову та гнівна дівчина. – Кістяк у бункері. – Хто стежить за мною? – Пастка. – А що далі робити з дівчиною?
Антропологічна експедиція почала розкопки в двох місцях: у парку над ставом, де весною цього року, як прокладали каналізаційні труби до сільськогосподарської школи, знайшли давні людські кістяки, і над річкою біля мосту. Тут два роки тому житель містечка, який зводив собі дім, хотів накопати піску для будівлі і теж напав на людські кістки. Отож антропологічна експедиція приїхала провести розкопки в обох місцях і встановити, чи це не давні кладовища, які становлять великий інтерес для науки.
Про все це розповіла мені магістр Аліна Заборовська – ота висока, середнього віку, білява жінка, – коли, спокійно переночувавши на Острові злочинців, я знову переставив свій намет ближче до табору експедиції.
Залічка дуже зраділа з цього:
– Усі збиткувалися наді мною, що я начебто сполохала вас. А ви повернулись.
– І залишуся тут тепер довше, – запевняв я. – Адже я мушу виконати обіцянку й покатати вас на своїй потворній машині. Та врешті я зостануся тут не тільки тому, просто мені набридла самотність.
Залічка поважно кивнула на знак того, що добре мене зрозуміла. А що в розмові з магістром Заборовською я висловив цікавість до розкопок, то Залічка запросила мене на берег. Хоч дівчина була страшенно худа і через свої кумедні кіски аж ніяк не мала поважного вигляду, виявилося, що вона – студентка четвертого курсу антропологічного факультету і, здається, дуже здібна.
Залічці доручили провадити розкопки біля річки, а на допомогу їй приставили двох молодих студентів – з числа тих молодиків, що витурили мене з півострова. Інші члени наукової експедиції на чолі з пані магістром провадили розкопки в парку біля палацу дідича Дуніна.