Зорі падають в серпні
- Автор: Сизоненко Александр Александрович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Зорі падають в серпні». Краткое содержание книги:
Умови тут справді були чудові. Їх годували, як в санаторії, забезпечували хорошим одягом, інвентарем і тренерами. Це була правда. Одного тільки не розумів Юрко: цього німця лейтенант Кроунті відрекомендував як доктора філософії, але все, про що він говорить, здається таким дивним і безглуздим, що Юрко починає сумніватися, чи немає тут якогось шахрайства. Всі оці його думки такі дикі, вони так не в'яжуться з тим, чому Юрка вчили в рідній школі, в сім'ї і на селі, що йому хочеться затупати ногами, закласти в рот пальці й оглушливо засвистіти або зробити щось подібне — тільки б не чути оцього гугнявого голосу, оцих слів, у які доктор філософії, певне, сам не вірить.
За розчиненими вікнами — світ, залитий сонцем, вкритий альпійськими луками, облямований лісами і горами, а тут оця худа постать мотається по класу і довбе, наче дятел: «Людина людині — вовк».
І так день за днем, день за днем, аж доки Юрко вже перестає сердитись, доки він разом із товаришами не починає заслухуватись. І помалу в оцьому впертому бурмотінні він ловить щось дрібненьке, але переконливе: то доктор філософії приведе якийсь приклад з їхнього життя, то звичайну бійку двох хлопчаків розкладе на елементи, покаже причини її, наслідки, і Юрко починає непомітно для себе вірити йому.
Після таких уроків Юрко погано спав ночами. Доводилося все переоцінювати, все здавалося в світі нетривким, чужим і незрозумілим. Так ніби йшов, ішов по дорозі, і вона була тверда, а оглянувся — нема ніякої дороги, все заметено кучугурами снігу. Доктор філософії таки замітав усі шляхи і стежинки недовгого Юркового життя, і він починав ненавидіти цього педантичного доктора з його сірим обличчям, старанно випрасуваним костюмом і монотонним гугнявим голосом. Але в юній Юрковій голові мало було знань, не знаходилося доводів, щоб серйозно заперечити доктору, а ті крихітки, які народжувалися під час нічних роздумів, рушились після нових доказів доктора на наступних уроках.
Нарешті після довгих вагань Юрко запитав доктора:
— Про колективізм ви будете говорити?
Доктор помовчав, посміхнувся поблажливо й настільки, наскільки це було пристойним, і підійшов до Юрка.
— Колективізм, — сказав він улесливо, — це вигадки комуністів. Сили колективу, робота і її наслідки завжди належать сильнішим. Навіть невелика група людей обов'язково виділить із свого середовища когось розумнішого, сильнішого, хто підкорить собі оцей самий колектив і змушуватиме його робити те, що йому буде потрібно. — Доктор навіть руку поклав на Юркове плече і непомітно для себе натискував на нього, наче хотів придавити Юрка до лави, щоб він замовк.
Але Юрко скинув із свого плеча його холодну руку й сказав:
— Це неправда! Ви взагалі не правду говорите, а все навпаки.
— Як-то навпаки? — спокійно спитав доктор. — Ти просто не все ще розумієш, хлопче. Мине деякий час, і все стане ясно. От за ці кілька днів я, спостерігаючи ваш колектив, роблю висновок, що Оса і ти якось виділяєтеся з-поміж інших. Але тому, що не хочете поступитися один одному, — бо ні ти, ні Оса не маєте поки переваги, — тому ви й ворогуєте. Це абсолютно закономірно, і бійки ваші скінчаться тоді, коли хтось один з вас стане сильнішим. Обов'язково один! Бо навіть удвох люди не можуть беззастережно ділитися славою, першістю й іншим.
— Б'ємося ми тому, що дурні, — сказав Юрко і перший зареготав. За ним зареготали всі і навіть доктор.
— А все ж, — сміючись сказав він, — все ж ти, Шакале, не поступишся Осі.
— От візьму і поступлюсь, — сказав Юрко.
— Не втримаєшся, — запевнив його доктор, — бо ти не слабший, ти скоро будеш сильнішим за нього.
— Це ми ще побачимо, — похмуро сказав Оса.
Юрко, глянувши на його нахабне обличчя, відчув, що ніколи не поступиться, не згодиться потурати Осі. Чим далі, тим більше сумнівів викликав доктор у Юрковій душі своїми бесідами. І чим далі, він пильніше придивлявся до хлопця. Стежачи за тренуванням, доктор ніби ненароком кидав Юркові зауваження, а одного разу, позіхнувши, сказав з нудьгою: