Зорі падають в серпні
- Автор: Сизоненко Александр Александрович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Зорі падають в серпні». Краткое содержание книги:
— Юрський хоче його влаштувати в університеті після закінчення коледжу. Як ви на це дивитесь, докторе?
— Та це ж найздібніший наш вихованець! — обурився доктор. — Який може бути університет?
— Ну, це ми ще побачимо, — заспокоїв обох Хелл. — А зараз розкажіть, як ідуть справи. Чи вдалися вам, докторе, ваші славетні спроби з Шопенгауером?
— Безперечно, вдалися. Це перевірена зброя.
— Я думаю, що вдалися не до кінця, — зауважив Олекса Петрович. — Хлопчаки погано сприймають вашу філософію, пане доктор.
— Чому? — здивувався Хелл.
— По-перше, тому, — сказав Олекса Петрович, — що у них немає підготовки, і це просто смішно: читати їм лекції по філософії. По-друге, це абсолютно противно їхнім поглядам.
— Які погляди в шістнадцять років? — спитав Хелл. — Ви збожеволіли, пане вчитель. Оці хлопчаки — сире тісто. Що захочеш, те й зліпиш.
— Не завжди, — вперто сказав Олекса Петрович. — Потрібен хист, щоб вплинути на них.
— Ну, цього докторові не треба позичати. Адже так?
— Не знаю, — здвигнув плечима доктор. — В оцьому самісінькому коледжі я не одній сотні юнаків прищепив потрібний світогляд.
— Так це ж зовсім інші діти! — вигукнув Олекса Петрович.
— А звідки ви взяли, що вони не сприймають моєї філософії? — сердито спитав доктор.
— Хоч би й з Шакалових розповідей.
— Так це ж найбільш упертий суб'єкт. Але мені здається, що ви йому допомагаєте бути упертим. Так чи ні?
— Ви не довіряєте мені? — підвівся Олекса Петрович.
— Не маємо підстав не довіряти, — говорив далі доктор. — Але розмови про університет, про мої бесіди — це розмагнічує хлопця, а через нього погано впливає і на інших.
— Зробіть відповідні висновки, Юрський, — багатозначно зауважив Хелл, піднявши вгору сигару. — А зараз можете йти.
Коли двері за Олексою Петровичем зачинилися, Хелл спитав доктора:
— Як він викладає?
— Добре. Хлопці знатимуть російську мову і літературу прекрасно.
— Це дуже важливо, — сказав Хелл. — А оцей Шакал справді хороший екземпляр?
— Рідкісний! — захвилювався доктор. — Прекрасні природні дані! Він безперечний чемпіон коледжу з усіх видів спорту. І знаєте, чим я його взяв? Грою на самолюбстві.
— А філософію вашу не сприймає?
— Не до кінця.
— Це, пане доктор, стрілянина в білий світ. Муратов повинен вийти з коледжу агентом № 1, а не чемпіоном спорту. Може, ви справді дещо пересолили із Шопенгауером і Ніцше? Може, рано?
— Боюсь, що буде пізно, якщо ми втратимо хоч місяць. Повірте моєму досвіду, — доктор філософії підвівся і закрокував по кабінету, наче на уроці. — По-перше, лекцій я не читаю, я бесідую з ними. По-друге, знань я не вимагаю. Основне завдання — вдовбати їм у голови індивідуалізм, отруїти ним, матеріально закріпити його умовами життя і розпорядком коледжу. І вони наші. Це вже більше як наполовину здійснено. А що стосується Муратова… — доктор зупинився і розвів руками, — я не знаю. Самолюбство у нього розвинене.
— До біса самолюбство! Цього мало! — розсердився Хелл. — Ви повинні зламати його повністю. Адже він має авторитет серед хлопчаків?
— Безперечно.
— Безперечно! Так от і зробіть його безперечним ніцшеанцем. Хоча б поверховим. Без цього на Муратова покластися не можна буде. Ваше єдине завдання — скерувати його думки в цьому напрямі. Весною я повернуся із Штатів і все інше завершу сам. За цілу осінь і зиму вам, безперечно, вдасться закласти основу, га?
— От тільки б не Юрський.
Хелл довго мовчав.
— Юрський подав думку про викрадення інтернату. І потім він хороший учитель. Хто ще знає так, як він, російську мову? І взагалі на нього можна покластись.
— Та я нічого… Я тільки хотів би, щоб він не впливав на Муратова.
— Добре, — махнув рукою Хелл. — Щось придумаємо. Ідіть, я трохи спочину.
Надвечір, виспавшись і поголившись, Хелл вийшов на подвір'я у красивому спортивному костюмі. Якийсь час він стежив за тим, як бігали, стрибали, грали у волейбол вихованці коледжу під наглядом досвідчених тренерів, а потім спитав:
— Хто з вас добре грає в теніс?
— Шакал!
— Шакал! — загукало одразу кілька голосів.
— Вибери, Шакале, дві хороших ракетки, пограємо.
Спочатку Хелл легко виграв у хлопця. Муратов відчував себе скованим, він, очевидно, ніяковів, на майданчику тримався так, що, здавалося, не знав, куди подіти руки. Але згодом посмілішав, і Хелл відчув у ньому справжнього суперника.