Повна академічна збірка творів

Зрештою, коли йдеться про грецьких філософів, які справили вплив на Сковороду, то зазвичай найперше згадують Сократа. Сковорода й справді охоче покликався на нього в циклі «Басни Харьковскія», у діалогах «Кольцо», «Алфавит...», у трактаті «Silenus Alcibiadis», у притчі «Убогій Жайворонок» та в листах. А в історико-філософській традиції тема «Сковорода й Сократ» була започаткована ще розвідками Александру Хашдеу «Сократ і Сковорода» (1833 р.) та «Григорій Варсава Сковорода» (1835 p.), в яких той стверджував, що Сковорода хотів бути "Сократом на Русі". Перегодом услід за Хашдеу Сковороду будуть порівнювати із Сократом Григорій Данилевський, Федір Зеленогорський, Дмитро Багалій, Павло Житецький (щоправда, Житецький сприйняв думку про "сократизм" Сковороди тільки почасти, вважаючи, що загалом "Сковорода далекий був від метафізичних прийомів Сократа - індукції і визначень"), Володимир Ерн, Олексій Лосєв, Михайло Возняк, Іван Мірчук, Етторе Ло Гатто, Еміль Грігораш, Микола ПІлемкевич, Володимир Олексюк та інші. Тому Сковороду раз по раз називають то "українським Сократом", то "руським Сократом", а то й "Сократом Півночі".

До найважливіших джерел творчості Сковороди належить також патристика, передовсім східна. Сам Сковорода, розмірковуючи про "сродність до богослів'я", стверджував, що, перед тим як увійти "в свягценнвйшій храм Библіи", богослов неодмінно мусить "погомоніти" "с отцами вселенскими". Отож, імена отців Церкви досить часто зринають у його творах. Із патристикою пов'язані й чільні ідеї Сковороди, зокрема "наслідування Христа", "обоження" (цю науку Сковорода міг знайти в Климента, Орігена, Григорія Назіанзина, Григорія Ниського, Василія Кесарійсько-го, Макарія Єгипетського, Діонісія Ареопагітського, Максима Сповідника та інших), себепізнання, "внутрішньої людини", "анамнезису", "гесихїї"-"суботи", людських "разнопутій". Патристика була також одним з головних джерел сковородинських символів. Як казав Дмитро Чижевський, "остаточно зрозуміти символіку Сковороди можна лише на Грунті символіки отців Церкви та барока". З-поміж східних отців Сковорода дуже цінував каппадокійців. Принаймні реєстр "істинних богословів" у трактаті «Жена Лотова» він розпочинає саме з діячів каппадокійського іуртка: "Та-ковы суть: Василій Великій, Іоанн Златоустый, Григорій Назіанзын, Амвросій, Іеро-ним, Авіустин, папа Григорій Великій и сим подобные. Сіи-то могли с Павлом сказать: 'Мы же ум Христов имами'". Філософ спирався на отців-каппадокійців у своїх міркуваннях про єдність світу та часу, про "обоження", про "внутрішню людину", про символічне розуміння Святого Письма, про Божі ймення тощо. Сковороду єднає з каппадокійцями також схильність до антитетики та ціла низка образів: "море", "камінь", "дзеркало", "серце", "рослина" й інше. Дуже високо він ставить і Максима Сповідника, особливо в ході розгляду навзаєм пов'язаних між собою питань про "дві волі" в людині, про "світ-театр" (theatrum mundi), про онтологічну незакоріненість зла й теодицею: "Которіи внутреннѣе мене спознали, тѣ доволно увѣренны, что я о сем імѣю мнѣніе з Максімом Святим. Он говорит, что нѣт нѣгдв злости, ни в чем никогда. Как же так, если видим, что почти вездв одна злость? Он учит, что злость не что иное, точію тѣ ж от Бога созданніи благій вегцы, приведеним квм в безпорядок". Та, очевидно, найтісніше творчість Сковороди пов'язана з традиціями Олександрійської богословської школи. І Філон, і Климент, і Оріген, як свідчив Михайло Кова-линський, входили до десятка найулюбленіших авторів Сковороди, а сковородинська манера тлумачення Біблії на значну міру залежить від олександрійської алегорези. Наприклад, образ радісного Христа, змальований у діалозі «Симфоніа, нареченная Книга Асхань...» ("И конечно, что бѣдныи ни мало не вникнули внутрь себе, кой Христа с его друзьями называют меланхоликом. Отсюду родится и несмы-сленный тот запрос: смѣялся ли когда Христос? Сей вопрос весьма схож с премуд-рым сим: бывает ли когда горячее солнце? Что ты говориш? Христос єсть сам Авра-амов сын, Исаак, то єсть смѣх, радость и веселіє, сладость, мир и празднество..."), виразно нав'язується до Климентової префіїурацїї "Ісак - Христос". Климентові «Стромати» певною мірою позначилися також на сковородинському розумінні ідеї "Пізнай себе" (принаймні характерне для Сковороди ототожнення старогрецького гасла уѵшѲі стеаитоѵ63 з Мойсеевим закликом слідкувати за собою має промовисту паралель у другій книзі «Строматів») та дружби як справжньої християнської любові (ауатіг|). Навіть свій улюблений Епікурів вислів: "Спасибі Боїу, що потрібне зробив легким, а важке - непотрібним", - Сковорода знайшов, очевидно, в Климента. Зрештою, інтерес нашого філософа до єгипетського символічного письма теж міг бути (принаймні почасти) інспірований Климентом, адже саме той уперше подав його докладний опис та класифікацію.