Повна академічна збірка творів

Здебільшого саме з репертуару сталих виражальних засобів ренесансно-баро-кової емблематики Сковорода брав і свої численні міфологічні образи: Актеон, Амур, Аполлон, Аріадна, Астрая, Атлант, Венера, Геркулес, Діана, Едіп, Іксіон, Мі-нерва, музи, Нарцис, Одіссей, сирени, сфінкс, Тантал, Фаетон, Юпітер, Янус тощо. Скажімо, міф про Нарциса він тлумачить, з одного боку, на взір Плотинової алего-рези "Нарцисового гріхопадіння", тобто як символ залюбленості душі в плинну матерію ("буій Наркісс"), а з другого - як уособлення ідеї себепізнання: "Наркісов образ благовѣстит сіє: 'Узнай себе!' Будьто бы сказал: хощеши ли быть доволен собою и влюбиться в самаго себе? Узнай же себе. Испытай себе крѣпко... Право! Како бо можно влюбитися в невѣдомое?" Оця сковородинська алегореза засновується не так на Овідієвих «Метаморфозах», як на емблематиці: недаром у своєму «Алфавиті...» Сковорода змалював 718-у емблему зі збірника «Symbola et emblemata», яка називається «Нарцисс над водою» і має інскрипцію "Nosce te ipsum"42. Досить далеко відбігає від сюжетів класичної грецької міфології також сковородинська версія Танталової історії («Fabula de Tantalo»). Дмитро Чижевський уважав імовірним джерелом цієї поезії популярну емблематичну збірку Отто ван Веена «Emblemata Horatiana»56 (Амстердам, 1684).

Загалом, коли мова заходить про джерела літературної творчості Сковороди, то, крім Біблії й емблематики, очевидно, найперше слід мати на думці старих поганських і християнських авторів, адже давно помічено, що Сковорода лише вряди-годи покликався у своїх творах на новочасних письменників. Це, звісно, аж ніяк не означає, що він їх не знав. Скажімо, Сковорода перекладав поезію Марка-Антуана де Мюре та Сідеруна ван Госе, читав поему італійського гуманіста XVI століття П'єтро-Анжело Мандзоллі «Zodiacus vitae»57 (почасти саме цим твором було інспіроване сковородинське "епікурейство"), а його найулюбленішим ново латинським автором був Еразм Роттердамський. Сковорода кілька разів згадував Еразма як філософа та взірцевого латиномовного письменника в листах до Михайла Ковалинського, називаючи Роттердамця не інакше, як "наш Еразм". У цих-таки листах він цитує Арісто-теля, ба навіть Василія Кесарійського за збіркою Еразма «Adagia»58. Мабуть, Сковорода знав також дуже популярну в старій Україні книгу Еразма «Colloquia familiaria»59, яка була й у бібліотеці Харківського колегіуму. Принаймні сковородинська «Fabula de Tantalo» дуже нагадує ту версію Танталової історії, що її подає Еразм у своїх «Домашніх бесідах». Та й славетний сковородинський образ "Христа-Епікура" з 30-ї пісні «Саду...», певно, був навіяний саме «Домашніми бесідами» Еразма Роттердамського, де Христос названий епікурейцем. Можливо, у творах Сковороди є також рефлекси Еразмової «Похвали глупоті», адже сковородинський образ Алківіадових силенів (трактат «Silenus Alcibiadis») близький до того, що його змалював у «Похвалі глупоті» Еразм. Проте куди охочіше Сковорода покликався таки на стародавніх письменників. Серед його улюблених грецьких та римських класиків, як свідчив Михайло Ковалинський, були Плутарх, Ціцерон, Горацій, Лукіан. Сюди слід додати ще й Боеція, Вергілія, Гомера, Еврипіда, Езопа, Ксенофонта, Овідія, Платона, Сенеку, Софокла та інших. Декого з них Сковорода залюбки цитує, декого, як-от: Горація, Овідія, Плутарха, Теренція й Ціцерона, - перекладає, а декого коментує. Ці ж таки автори часто правили Сковороді за взірець у його власній творчості. Засновуючись на думці про "безпочатковість істини" ("Не заключайте боговѣдВнія в тѣснотѣ палестинской. Доходят к Боїу и волхвы, сирѣчь философы. Един Бог иуде-ев и языков, єдина и премудрость. Не весь Израиль мудр. Не всѣ язычники тма"), Сковорода був схильний розглядати стародавню поганську поезію та філософію, як свого роду "другий Старий Заповіт", а самих письменників-класиків - як "християн до Христа". Приміром, він називав Горація "римським пророком" і покликався на його авторитет у ході розгляду найважливіших світоглядних питань. Так, у діалозі «Бесѣда 1-я» зринають слова Горація: "Porticibus, non judiciis utere vulgi", - які Сковорода перекладає приказкою: "По мосту-мосточку с народом ходи, / а по разуму его себе не веди". Перегодом, у присвяті діалогу «Silenus Alcibiadis», Сковорода наведе слова Горація: "Nec dulcia differ in annum..."60. Філософ згадує Горація також у листах до Михайла Ковалинського та Федора Жебокрицького, наслідує його в деяких своїх поезіях. Горацій приваблював Сковороду не лише як блискучий майстер поетичного мистецтва, але також як співець "золотої мірноти" (aurea mediocritas) й епікурейського спокою: у діалозі «Silenus Alcibiadis» наш філософ наводить грайливе окреслення, яке дав сам собі Горацій: "Поросятко з череди Епікура" (Послання, І, 4).