Повна академічна збірка творів

Своєю чергою творчість Сковороди справила значний вплив на нову українську літературу. Письменниками-"сковородинцями" були вже її зачинателі Іван Котляревський та Григорій Квітка-Основ'яненко. Сковорода відіграв помітну роль і у творчості українських романтиків: Миколи Костомарова, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Гоголя. Наприклад, Шевченко ще з дитинства знав псальми Сковороди. Перегодом він читав і його листи, оприлюднені на сторінках «Украин-ского вестника». Серед Шевченкових знайомих були Платон Лукашевич, син друга Сковороди Якима Лукашевича, та Олексій Капніст - син перекладача Сковороди Василя Капніста. Тож навряд чи випадково христологічні ідеї Шевченкових «Неофітів» так нагадують сковородинську "теологію хреста", а картину людських "разнопу-тій", що на ній засновується похмурий філософічний початок комедії «Сон»:

У всякого своя доля

І свій шлях широкий:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком За край світа зазирає..., -

Шевченко вперше побачив у псальмі "Всякому городу нрав и права..

Від часу появи багалїївського видання творів Сковороди (1894 р.) рецепція його ідей та образів новою українською літературою набуває ще більшого розмаху. Наприкінці XIX - на початку XX століття творчість Сковороди привертала пильну увагу таких видатних тогочасних письменників і публіцистів, як Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Марко Кропивницький, Іван Нечуй-Левицький, Микола Євшан, Андрій Товкачевський. А під час українських національно-визвольних змагань та "червоного Ренесансу" 1920-х років Сковорода поступово перетворюється на справжній символ нашої культури. На ту пору до Сковороди звертаються Павло Тичина й Михайло Івченко, Микола Хвильовий і Микола Зеров, Віктор Петров і Микола Філян-ський, Гнат Хоткевич і Валер'ян Поліщук. Відтоді й аж до сьогодні "сковородинство" є однією з визначальних рис нашого новітнього письменства. Назагал, коли мова заходить про традиції Сковороди в українській літературі ХІХ-ХХІ століть, слід згадувати також творчість Євгена Гребінки, Леоніда Глібова, Івана Карпенка-Карого, Лесі Українки, Володимира Винниченка, Катрі Гриневичевої, Сергія Пилипенка, Михайла Драй-Хмари, Леся Курбаса, Івана Багряного, Остапа Вишні, Дмитра Дон-цова, Михайла Ореста, Євгена Маланюка, Миколи Бажана, Олекси Стефановича, Леоніда Мосендза, Юрія Клена, Максима Рильського, Василя Барки, Василя Мисика, Василя Симоненка, Івана Драча, Ліни Костенко, Бориса Олійника, Миколи Вінгра-новського, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Василя Стуса, Валерія Шевчука, Ігоря Калинця, Романа Андріяшика, Олеся Бердника, Богдана Рубчака, Віри Вовк, Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Євгена Пашковського, Івана Андру-сяка, Назара Федорака, Тані Малярчук і багатьох інших. Та й сам образ Сковороди досить часто зринав у творах українських письменників від початку XIX століття. Першим його спробував був змалювати ще Василь Наріжний у своєму популярному романі «Російський Жільблаз» (1814 p.). Трохи перегодом Ізмаїл Срезневський друкує на сторінках «Московского наблюдателя» біографічну повість про Сковороду «Майоре, майоре!» (1836 p.). Улітку 1855 року, перебуваючи в Новопетровському укріпленні, Тарас Шевченко написав повість «Близнята», в якій Сковорода постає втіленням добрих традицій старої України. На початку 1870-х років Павло Білець-кий-Носенко оприлюднює в Києві свої «Приказки» (байки), у двох з яких зринає образ Сковороди («Мудрець да старшина войсковий», «Сковорода»). Осмислення образу нашого філософа в художній літературі XIX століття завершує "староруська поема" Пантелеймона Куліша «Грицько Сковорода», над якою письменник працював упродовж 1890-х років. Серед найпомітніших художніх творів XX століття, в яких змальовано образ Сковороди, - поема-симфонія Павла Тичини «Сковорода» (1920-1940 pp.), імпресіоністична повість Михайла Івченка «Напоєні дні» (1924 p.), ліро-епічна поема Валер'яна Поліщука «Григорій Сковорода», котру сам автор назвав "біографічно-ліричним романом з перемінного болісного та веселого життя українського мандрованого філософа" (1929 p.), поема-ораторія Максима Рильського «Слово про рідну матір» (1942 p.), епопея Юрія Клена «Попіл імперій» (1943-1947 pp.), роман Василя Шевчука «Предтеча» (1969 p.), художній життєпис Івана Пілыука «Григорій Сковорода» (1972 p.), біографічна повість Івана Драча, Сергія Кримського та Мирослава Поповича «Григорій Сковорода» (1984 p.). Сюди належать також численні "сковородинські" поезії Василя Барки, Миколи Вінграновського, Платона Воронька, Михайла Драй-Хмари, Івана Драча, Ігоря Калинця, Юрія Косача, Ліни Костенко, Андрія Малишка, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Івана Світличного, Василя Симоненка, Василя Стуса та інших.