Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
Помітний вплив на світогляд Сковороди справив також Оріген. Саме Оріген міг спонукати Сковороду до роздумів про вічність матерії (згідно з Орігеном, матерія є така ж стара, як і час), про всеосяжну віднову творива, чи аттокатасгтасад тіаѵтсоѵ, про Божі ймення (на думку Орігена, Бог не має властивого собі імені), про пізнання як спогад (аѵа|аѵг|огд) тощо. Проте найвиразніше вплив Орігена на Сковороду виявляється в ділянці біблійної герменевтики. Сковорода, так само, як і Оріген, енергійно наголошує на символічній природі Святого Письма, а міркування українського письменника про безглуздість буквального розуміння Біблії повторюють орігенівські майже дослівно. Порівняймо Орігенове поцінування шестоднева ("Яка притомна людина може припустити, що був перший, другий та третій день - з ранком, із вечором та ніччю, коли ще не було ні сонця, ні місяця, ні зір, а в перший день не було навіть неба?") зі словами Сковороди в діалозі «Потоп зміин»: "'Да будеш свѣтѴ Отку-ду же свѣт сей, когда всѣ небесныя свѣтила показалися в четвертий день? И как день быть может без сонца?" Те саме можна сказати й про Філона Олександрійського. Принаймні свого часу Дмитро Чижевський дійшов висновку, що "теорія пізнання Сковороди є здебільшого та назагал філонівською": саме Філон започаткував науку про об'явлення Бога в "трьох світах" (природі, людині та Біблії), він-таки вперше почав символічно трактувати Святе Письмо, намагаючись узгодити його з грецькою філософією. Крім того, він обстоював такі важливі для Сковороди ідеї, як "обожен-ня", людина-мікрокосмос, "внутрішня людина" ("небесний Адам"), Софія-Пре-мудрість Божа, преекзистенція матерії тощо. Для науки Філона (як і Сковороди) характерний питомо платонівський дуалізм. Філон-таки запровадив до богослів'я й прикметну для Сковороди антитетичну модель думання.
Чималу роль у творчості Сковороди відіграли й традиції середньовічної та ново-часної західної літератури, філософії і богослів'я, що їх він опанував у стінах Києво-Могилянської академії, а також під час своєї закордонної мандрівки. Недаром у ході розгляду тих чи тих ідей Сковороди коментатори зазвичай покликаються на Авіус-тина, Агріппу Нетесгаймського, Алана de Insulis, Альберта Великого, Амвросія Ме-діоланського, Ангела Сілезія, Баадера, Роджера Бейкона, Беме, Бернгарда Шартр-ського, Боеція, Бонавентуру, Валентина Вайгеля, Міхаеля Гана, Гуго від св. Віктора, Дітріха Фрайберзького, Дунса Скота, Єроніма Стридонського, Майстра Екгарта, Еріугену, Етінгера, Іринея Ліонського, Ніколая Кузанського, Квіріна Кульмана, Рай-мунда Люллія, Мартіна Лютера, Філіппа Меланхтона, Парацельса, Петра Ломбардського, Сведенборга, Себастьяна a Matre Dei, Сузо, Тавлера, Тому Аквінського, Тому Кемпійського, Себастьяна Франка чи Франциска Асизького. Так, одним з найулюбленіших письменників Сковороди був Аврелій Авіустин. Сковорода спирається на Авіустина під час розгляду питань про матерію та форму, про пізнання як "анамне-зис", про "серце", "обоження", безпочатковість світу в часі тощо. Покликаючись на авторитет Авіустина, Сковорода розв'язує також проблему "двох воль" (Божої та власної) в людині:
Правду Авіустин пѣвал: ада нѣт и не бывал.
Воля - ад, твоя проклята,
Воля наша - пещь нам ада.
Тим часом погляди Сковороди на питання "теозису", тотожності пізнання та любові близькі до кола ідей Ніколая Кузанського. Так само близькими є й уявлення обох філософів про Бога як про "безмежну кулю", їхня математична символіка тощо. Сковороду та Ніколая Кузанського споріднює також схильність до антитетичного способу думання (Кузанець теоретично обгрунтував її у своїй науці про coincidentio oppositorum51). Загалом беручи, між Сковородою й так званою "німецькою містикою", помітним представником якої був Ніколай Кузанський, можна добачити чимало промовистих зв'язків. Недаром Дмитро Чижевський, заходившись шукати в історії ідей "духовних братів" Сковороди, які були б "споріднені з ним не припадковими паралелями думок, а єдністю в розумінні світу та життя", дійшов висновку, що "думки Сковороди зустрічаються найчастіше з ідеями т. зв. 'німецької містики' (Екгарт, Тавлер, Сузо, Себастьян Франк, Валентин Вайгель, Якоб Беме, Ангел Сілєзій). За цими визначними представниками релігійної та філософічної думки стоять містики середньовіччя (св. Бернгард, Гуго від св. Віктора, Бонавентура), отці Церкви (передусім т. зв. «Ареопагітики») та представники античного платонізму (Платон, Філон, Плотин)". Зокрема, чимало пунктів збіжності можна добачити в ідеях Сковороди та Валентина Вайгеля, чиї твори були знані в старій Україні (Вай-геля згадував, наприклад, Гаврило Бужинський). їх єднає зокрема таке: 1) наука про "дві природи" Божого творива; 2) наука про об'явлення Бога в "трьох світах" (космосі, людині та Біблії); 3) ідея себепізнання (один із творів Вайгеля так і називається: «Пізнай себе»); 4) ідея "смерті для світу"; 5) "кордоцентричність" (Вайгель, так само, як і Сковорода, дуже часто говорить про "серце"); 6) наука про "внутрішню людину"; 7) наука про Софію-Премудрість Божу; 8) підкреслення алегоричності Святого Письма; 9) зневага до "церемоній", як зовнішнього вияву благочестя.