Таємниця зміїної голови

— Добренний ми з вами крок зробили, — похитав головою старий. — Я нам усім дивуюся. Це ж зуміти треба — страуса у вагон запхати, і ніхто не заперечував… Гаразд, поп'ємо чайку, там видно буде.

Вийшов дід з купе, скоро повернувся, а за кілька хвилин провідниця наспіла. В одній руці тримала один бляшаний підстаканник, де парувала склянка з гарячим чаєм, у іншій — відразу два. Так уже наловчилася за двадцять років роботи.

— Ось, замовляли — беріть, — буркнула Любов Миколаївна так само не надто привітно. Далі кидала незадоволені погляди на незвичного пасажира. Простягла руки вперед, намагаючись при цьому зберегти рівновагу, вагон від руху похитувався.

І тут страус відколов неймовірне.

Ніхто не знає, що стукнуло в його страусячу голову і чому він вирішив повестися саме так. Може, хтось колись і зможе пояснити мотиви африканського птаха. Нахилив Футбол голову, нагнув шию, підчепив дзьобом склянку за ручку. Провідниця зойкнула — вирішила, що вкусить. Мимоволі розтиснула пальці. Та гаряча склянка не впала, не розбилася, навіть окріп ні на кого не пролився. Страус лиш міцніше дзьобом стиснув ручку підстаканника. А тоді обережно перемістив чай у купе, простягнув Галці.

Та роззявила рота і не закривала, навіть машинально прийнявши від птаха склянку. Дід не стримався — крекнув, хоча старі люди багато в житті бачили. А Льонька вражено вигукнув:

— Ух ти! Ще так можеш, брате?

Клацнув Футбол дзьобом. І раз — повторив маневр. Цього разу поводився ще обережніше, та провідниця не заважала. Хоч не оговталася ще, але взяла у кожну руку по підстаканнику. Третій навіть сама подала страусові — під шалені оплески всього вагона. Зрозумів страус — йому аплодують, отже, сподобався він усім. Гордо вийшов з купе, випнув груди і навіть підстрибнув від задоволення.