Таємниця зміїної голови
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-038-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Таємниця зміїної голови». Краткое содержание книги:
Колись у цих краях гуляв народний месник Устим Кармелюк. Вороги називали його розбійником. І десь там сподвижники Кармелюка заховали великий діамант небаченої краси. А за скарбом, звісно, полюють лихі люди. Вони хочуть забрати собі не лише діамант, а й увесь замок. Чи вдасться нашим героям — Данилові, Богданові, Льоньці та їхнім новим друзям — випередити злодіїв і врятувати замок? Чи зможуть вони розгадати усі розбійницькі загадки? Що цього разу учворить шалений страус на прізвисько Футбол? Про це все ви дізнаєтесь із нового детективу Андрія Кокотюхи. Вперед, пошук починається, час пішов на хвилини!
— Отак! — стрепенувся міліцейський лейтенант. — Може, він ще й до футбольного чемпіонату має стосунок?
— А ви як думали! — старий багатозначно підніс догори пальця. — Так що це, можна сказати, державна справа і корисний для держави екземпляр.
Після такого навіть ті запитання, які комусь, може, й хотілося поставити, якось так самі собою знялися та відпали.
Видали мандрівникам квитки, а до вагона міліціонер сам усю компанію підвів. Провідниця, не стара ще жінка з накрученими кучерями, ледве встояла на ногах від такого видовища.
Коли отямилася — пробелькотіла:
— Двадцять років роблю, люди добрі… Два десятки літ на залізниці… Думала — всяких пасажирів бачила. Навіть народні артисти України колись весь вагон зайняли під якийсь фестиваль… Всі мені на квитках автографи написали… Але такого ще не було! Куди його? Він тут не тойво мені… Туалет, знаєте…
— Він культурний птах, — заспокоїв провідницю дід Гайдамака, примружив очі, нахилився трохи вперед, читаючи ім'я жінки на білому ламінованому прямокутнику з її фотографією: — Не переживайте, Любов Миколаївно. Он у вас ім'я чудове яке — Любов! Ви нас тільки в купе проведіть, а в Подолянах випустіть. Скільки тут їхати?
— Сім годин, — ще не оговтавшись, Любов Миколаївна м'яла в руках чотири квитки.
— От бачите — нам ще сім годин сидіти. Не будемо ж ми спати спокійно, поки страус у вагоні. Для нього це вперше, він молодий ще. Бачите, квиток на нього дитячий навіть видали.
Тим часом лейтенант міліції вже про щось домовлявся з високим худим чоловіком у залізничній формі — начальником поїзда. Той слухав, кивав, поглядав на Футбола, знову кивав, тоді знизав плечима, махнув рукою.
— Тільки, шановні пасажири, я відразу кажу: за безпеку вашої цієї пташки ані я, ані хтось інший у потязі не відповідає!
— Він сам про себе подбає, — запевнив дід Гайдамака, а потім тупнув ногою, підштовхнувши Льоньку. — Чого стоїте? Давайте, лізьте в вагон! Нас тут уже справді всі знають.
— Чекайте, чекайте! — провідниця все ж таки вирішила востаннє не допустити такого залізничного казусу, заступила пасажирам дорогу. — А от усе ж таки якщо воно мені тут нагидить у вагоні?
— Це не «воно», а він, — повчально зауважив дід Гайдамака. — У нього он аж дві няньки, вони за Футбола відповідають. Вони й простежать, аби ніде не було загиджено.
Льоньку від цього аж перекосило.
— Я? — він тицьнув себе пальцем в груди. — Я теж? Чому, я ж не…
— Тоді всі вертаймося назад, — розвів руками старий. — Вважаймо експеримент невдалим. Готові здаватися?
Льонька закусив губу, зиркнув на Галку з-під лоба, мовчки мотнув головою.
— Значить, все буде добре. Поїхали, — махнув рукою дід Гайдамака.
Коли вони почали підніматися до вагона, страус спочатку підозріло вдивлявся на східці. Та коли в тамбур спокійно зайшла дівчина з кісками, Футбол зовсім перестав вагатися. Став ногою на нижню сходинку, міліціонер з начальником поїзда підштовхнули птаха знизу, і Футбол сам не помітив, як заскочив усередину.
Решта пасажирів повисипали зі своїх купе, роздивляючись такого дивовижного попутника.
Хтось навіть запитав:
— Це у вас тут пересувний зоопарк?
— Цирк! — ображено огризнулася Галка.
Вона вже й сама була не рада, що вперлася. Тепер її улюблений страус дійсно створював проблеми на кожному кроці. Хотіли пригод — нате: самі клопоти довкола нього вже стали справжньою пригодою. Але ж не могла Галка вертатися назад. І Футбика лишити вдома самого теж не могла — лиш вона могла дати птахові раду. Тому швиденько заштовхала страуса в купе, де відразу стало тісно. Ще й Льонька з дідом зайшли — зовсім не розвернутися.
Доки поїзд не рушив, усі мовчали. Лиш старий Гайдамака час від часу зітхав. Чудово розуміла Галка діда. Вагони пасажирських поїздів не пристосовані для перевезень страусів, сюди навіть не з усякою собакою зайдеш. І їм не просто тепер доведеться мучитися наступних сім годин до Подолян — ще ж і назад якось треба повертатися…
Ніби відчуваючи, що всі довкола супляться одне на одного через нього, Футбол намагався стояти спокійно. Лиш тупцяв на місці у вузькому просторі купе, крутив головою та іноді клацав дзьобом. Так тривало якийсь час, потім дід ляснув себе по колінах.
— Ну, так, молоді люди! Влипли в історію — побачимо, чим вона закінчиться.
— Крок уперед — там видно буде, — підхопив Льонька.
— Це ти до чого? — не зрозумів дід.
— Принцип східних єдиноборств. Не знаєш, що робити — роби крок уперед, — пояснив хлопчачий ватажок.