Таємниця зміїної голови
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-038-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Таємниця зміїної голови». Краткое содержание книги:
Колись у цих краях гуляв народний месник Устим Кармелюк. Вороги називали його розбійником. І десь там сподвижники Кармелюка заховали великий діамант небаченої краси. А за скарбом, звісно, полюють лихі люди. Вони хочуть забрати собі не лише діамант, а й увесь замок. Чи вдасться нашим героям — Данилові, Богданові, Льоньці та їхнім новим друзям — випередити злодіїв і врятувати замок? Чи зможуть вони розгадати усі розбійницькі загадки? Що цього разу учворить шалений страус на прізвисько Футбол? Про це все ви дізнаєтесь із нового детективу Андрія Кокотюхи. Вперед, пошук починається, час пішов на хвилини!
Машина стала. Невже старенький мотор перегонів із страусом не потягнув? «От же ж чортова натура, — скреготнув зубами Льонька. — А так добре все починалося!». Ніби у відповідь Гришко Черемша знову почав сигналити. Та що ж там робиться, бляха-муха?
Висунув хлопець голову з кузова. Нікого, нічого. Але тут же дверцята кабіни хряснули, знову почувся Галчин голос, здивований та переляканий водночас. Уже зовсім заінтригований, Льонька легко перескочив через борт, оббіг машину. І ось тут остаточно завмер, ноги мов прилипли до розпеченого липневим сонцем ґрунту.
Вантажівка стояла посеред дороги в курній хмарі, яка поволі осідала. Перед нею, заступивши шлях, стовбичив страус.
Розставивши свої цибаті ноги, аби стояти міцніше, Футбол тримався перед суперником із явним виглядом переможця. Поруч зі своїм улюбленцем уже крутилася Галка, навіть не знаючи від щастя, з якого боку птаха обійняти. Дід Гайдамака та Черемша тим часом теж вибралися з кабіни.
— Оббіг! — кричав фермер, для наочності розмахуючи руками. — Сучий же син! Він отак погнав, за бугром! Там можна зрізати путь, я знаю! Він же просто перед машиною вискочив! А якби я тебе, дурного, задавив?
При цьому Черемша постукав себе кісточками пальців по лобі.
— І що тепер робити і як з усім цим бути? — буркнув дід, глянувши при цьому на Льоньку. — Цей же, бач, тепер не відчепиться. Бігтиме, як пес.
— Повертаймо! — вирвалося в Льоньки. — Він же за Галкою вчепився! За нами не побіжить! Везімо назад!
— Чого ти тут командуєш? — запитав спокійно дід. — Онучку, якщо я захочу, то й ти в мене вдома лишишся. Разом зі мною. І не будемо ми гасати сьогодні туди-сюди, щоб ти знав.
— Тоді хай сідає на нього верхи і їде додому сама! — не вгавав Льонька.
— Воно-то так, — старий почухав потилицю, подивився на Галку, яка мовчки притислася до страуса, потім — на Футбола, який пестив дзьобом її кіски, повторив: — Воно-то так. І не так трошки. Тут або всі вертаються, або — всі їдуть. Нема іншого виходу.
— Він теж? — зробивши круглі очі, фермер Черемша тицьнув пальцем на страуса.
— Куди його подінеш? — розвів руками дід Гайдамака. — Давай так: поки цю кашу ми не поїмо самі, ніхто за нас цього не зробить. Тому, Гришко, хай оце чудо лізе до тебе в кузов.
— Слухайте, діду, я вас поважаю і все таке, — почав заводитися фермер. — Але в машині заборонено перевозити страусів!
— Де ти це вичитав? — хитро запитав старий. — Покажи, де написано. Навіть якщо це десь і написано, ніхто не побачить, що у тебе в кузові страус. Кузов критий, до Києва якось доїдемо.
— А там? — не вгавав Гришко.
— А там уже не твій клопіт, — переможно закінчив дід Гайдамака. — Ну, то як, молоді люди? Додамо собі клопоту чи, може, Галко, справді додому вернешся ось із ним? — старий кивнув на Футбола.
— Ще чого! — вирвалося в дівчини. — Наших виручати треба. Вони чекають. А Футбол, бачте, сам лишатися не хоче. Теж рветься…
— Побачимо, — тихо мовив Льонька, відвівши очі.
— Ну, отак, — дід Гайдамака витер змокріле чоло. — У тебе там, Грицю, була дошка, в кузові. Витягайте, зробимо для нашого прудконогого друга місток. Бігом давайте, бо час таки гаємо!
Фермер, Льонька та навіть Галка швиденько заходилися мостити Футболові сходи. Коли дошку спустили з кузова, страусу навіть слова ніхто не сказав — сам усе зрозумів, поважно піднявся хистким містком. Потім пройшовся всередині, пригинаючи свою довгу шию.
— Може, мені здається, — проговорив Льонька, дивлячись на страуса, — може, так неправильно буде сказати, але зараз цей твій страус, Галко, виглядає задоволений, як слон!
Розділ 15
У якому страус та всі, хто подорожує з ним, не дуже подобаються міліції
За пару годин мандрівники таки дісталися до Києва. Так десь і розраховували, ближче до вечора. Не хотілося тинятися спекотним містом цілий день, краще відразу сісти в поїзд.
Пощастило — вантажівка примудрилася під'їхати майже під самий залізничний вокзал. Коли страус так само поважно й обережно виходив з критого кузова на світ Божий, ця з'ява відразу привернула загальну увагу. Біля вокзалу народу завжди вистачало, і всі — хоч пасажири, хоч ті, хто проводжав, хоч торгівці городиною та ягодами, навіть просто випадкові перехожі — всі пороззявляли роти.
— Цирк приїхав! — вирвалося в когось із натовпу.
Дід Гайдамака посміхнувся у вуса. Старий зовсім не збирався втручатися в хід подій, і Галка дуже добре це зрозуміла. Тому, суворо оглянувши гурт цікавих, зупинила погляд на якомусь хлопчику років семи в шортах, сандалях на босу ногу та з гумовою іграшковою потворою в кулаку.