Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Ще в середині VIII ст., розселяючись на північ, на річці Волхов слов’яни вперше зустрілися з носіями дуже своєрідної культури. За десять чи трохи більше років до їхньої появи тут заснували поселення торгівці та ремісники, що мали зв’язки по усьому Балтійському регіону. Переважну більшість із них складали мешканці острова Готланд та інших регіонів Скандинавії. Саме в цей час зростає їхня активність по всій Північній Європі — від Британських островів та північних кордонів імперії Карла Великого до Прибалтики. Франки називали їх норманами, вони себе називали вікінгами, а руський літописець звав їх варягами. На Захід, Південь та Схід вони йшли у пошуках дорогоцінних металів, переважно срібла. Уже в ІХ ст. вони відкрили, що річками Східної Європи можна дістатися багатих земель: Дніпром — Візантії, а Волгою — надзвичайно багатого родовищами срібла Арабського халіфату.
На цій території перша хвиля скандинавських колоністів утворила військово-торговельні корпорації — об’єднання воїнів та купців, що з часом отримали назву русів. Літописець розповідає лише про одну з таких, що веде свою історію нібито від покликання новгородцями «з-за моря» вождя Русі Рюрика разом з його «народом». Утім, з іноземних джерел та навіть із самого літопису ми знаємо, що у Східній Європі були й інші об’єднання русів. Зокрема, літописець згадує полоцького князя Рогволда та Тура, на честь якого названо місто Турів. З археологічних джерел дізнаємося про торгово-дружинні центри русів на Верхній Волзі тощо. Руси поєднували торгівлю та війну. Там, де їм важко було грабувати, вони займалися торгівлею або йшли у найманці. Так, ми знаємо, що руси були у гвардії кагана Хазарії — величезної тюркської держави, що охоплювала у ті часи усі степові та лісостепові простори Східної Європи. Політичний центр Хазарії у той час був у гирлі Волги, і без згоди кагана руси не могли потрапити на Каспійське море, яким вони б могли дістатися багатих на срібло земель Арабського халіфату.
На зламі 30—40-х рр. ІХ ст. руси з’явилися і на Чорному морі — джерела зберегли для нас згадки про їхнє перше посольство і перші грабіжницькі напади на Візантійську імперію. Одній з дружин русів у середині ІХ ст. вдалося закріпитися у Середньому Подніпров’ї та заснувати поселення, з якого виріс сучасний Київ. Літописець говорить, що її князями були дружинники Рюрика брати Аскольд та Дір, утім ми майже нічого про них напевно не знаємо: чи були ці двоє родичами та чи обидва дійсно княжили у Києві. Але саме з Аскольдом пов’язують похід русів на Константинополь, перше повідомлення про поширення християнства серед русів та укладення першої торговельної угоди між русами та Візантією.
Імовірно, саме за Аскольда почала складатися економічна модель, описана в середині Х ст. візантійським імператором Костянтином Багрянородним, що характеризує увесь дружинний період історії Русі. Руси, що закріпилися у Києві, силою зброї поставили у залежність від себе навколишні східнослов’янські племена. Попри літопис, мова не йде про їх підкорення, лише про сплату данини. Учений імператор розповідає про полюддя — річковий маршрут, яким руси взимку об’їжджали залежні племена, збираючи данину. Навесні вони лодіями вирушали Дніпром та Чорним морем у Константинополь, де збували зібрані товари в обмін на предмети престижного вжитку, перерозподіл яких як шляхом безпосередніх виплат, так і на оспіваних у билинах бенкетах дозволяв київським князям утримувати велику дружину. Із певними змінами ця система проіснувала до початку ХІ ст. Окремі елементи дружинної культури зберігалися в князівському середовищі ще кілька століть потому.
Згідно з повідомленням літопису, 882 р. родич Рюрика Олег здійснив похід із Новгороду (йдеться не про сучасне місто Новгород Великий, а про Рюрикове городище неподалік) на південь. У Києві він підступом убив Аскольда і проголосив князем сина Рюрика Ігоря. Літописець приписує Олегу походи на Візантію та укладення нових торгових угод. Так само й Ігор здійснив два походи на греків: перший, невдалий, та другий, що закінчився новим миром. У ці часи із перемінним успіхом тривали і змагання русів за контроль над східнослов’янськими племенами і іншими народами Східної Європи з Хазарським каганатом.