Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Шпори є відносно давнім суто європейським винаходом, однак в археологічних комплексах другої половини І тис. до н. е. вони трапляються в одиничних випадках і лише від останнього століття до нової ери кількість знахідок шпор невпинно зростає. Ця обставина побіжно свідчить про посилення ролі кавалерії у війську європейських варварів, насамперед германців. Тактика кінного бою германців передбачала безпосередній контакт із супротивником, головною зброєю германських кавалеристів були довгі мечі. За такого способу ведення бою керованість коня була запорукою ефективності вершника, тому широке використання шпор вершниками-германцями є цілком логічним.
Ближній бій, за якого головною наступальною зброєю були мечі та сокири, був основним прийомом малої тактики не лише кавалеристів, а й піхотинців. При цьому успіх забезпечувався насамперед індивідуальними діями кожного бійця, а головну роль відігравала вправність його як фехтувальника. Важливість клинків зайвий раз підкреслює, що у комплекті індивідуального озброєння довгий двосічний меч нерідко доповнювали відносно коротким (до 50 см) односічним клинком. Такі клинки у сучасній літературі без особливих застережень називають терміном скандинавського походження — скрамасакси.
Античні письменники зазначають як чи не обов’язкову складову озброєння германських воїнів щити. Це достатньою мірою підтверджують археологічні знахідки. Германські щити кінця І тис. до н. е. — першої половини І тис. н. е. можна назвати «щитами фехтувальників». Вони відносно невеликі у діаметрі, конструктивно передбачають здебільшого кулачний хват, часто-густо мають умбони конічної форми або ж із шипом, що дозволяло використовувати щит не лише для захисту, а й як зброю ударної дії. Відповідають дійсності й ремарки античних письменників щодо непритаманності германцям обладунків. Знахідки шоломів та елементів іншого захисного спорядження в колі германських старожитностей є відносно нечисленними, вони є радше маркерами елітного військового прошарку. Щоправда, слід зазначити тенденцію до збільшення кількості таких знахідок чим ближче до межі античності та Середньовіччя.
Древкова зброя (списи та дротики), а також лук і стріли відігравали другорядну роль. Фаза дистанційного бою з використанням метальної зброї у тактиці германців була максимально короткою. Вони намагалися якнайшвидше зблизитися з ворогом та вступити у ближній бій. При цьому списи застосовувалися здебільшого лише за першого зіткнення з лінією супротивника, а далі в хід йшли мечі та сокири. Ставка саме на натиск та індивідуальну вправність кожного бійця часто-густо відігравала негативну роль, лінійна піхота в регулярному строю ефективно протистояла германському натиску навіть за кількісної переваги атакувальників. Щоправда, щойно регулярний стрій ламався, германці отримували перевагу, адже кожен боєць впевнено діяв на власний розсуд відповідно до ситуації.
Дослідники вважають, що тактична схема германців на полі битви відповідала соціальній структурі їхнього суспільства. Нижчою тактичною ланкою був рід, очолюваний найдосвідченішим з чоловіків. Роди, що формували плем’я, створювали крупніші тактичні одиниці, керовані племінними вождями. Із формуванням постійних дружин з’явився ще один різновид «підрозділів», що можна назвати «ударними групами». Дружинні формування, здебільшого вершницькі, діяли самостійно. Відповідність організаційної структури війська структурі суспільства мала цілу низку переваг. Родичі природно захищали «своїх» та допомагали одне одному в ході битві, авторитет старійшин та вождів позитивно позначався на керованості окремих підрозділів.
Розсипний стрій германців являв собою, на думку античних спостерігачів, суцільний безлад. Однак зазначена щойно тактична структурованість війська германців дозволяє припускати, що вони вишикувалися по родах та племенах. При цьому кожен рід утворював клин, на вістрі котрого перебували найбільш завзяті та найкраще екіпіровані вояки, а решта формувала «другий ешелон», що створював додатковий тиск на лінію супротивника. Ця схема повторювалася й у крупнішому масштабі: на вістрі атаки війська в цілому знаходилися «ударні групи» з професійних вояків-дружинників, а решта народу-війська мала розвивати успіх атакувальних дій цих «ударних підрозділів».