Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Вбивство Ігоря деревлянами дало підставу русам підкорити територію цього племінного союзу. Завдяки цьому завоюванню, саме за часів правління удови Ігоря Ольги Русь вперше починає набувати рис територіальної держави. Якщо вірити детальному опису Східної Європи Констатина Багрянородного, за малолітства сина Ігоря Святослава території, що безпосередньо належали київським князям, обмежувалися землями навколо Києва, древлянською землею та Новгородом на Півночі. Східнослов’янські племена зберігали внутрішню автономію, але перебували із київськими князями у договірних стосунках. Крім військової могутності Києва, неабияке значення мало його виграшне географічне розташування, що перетворювало місто на ключ від усієї торгівлі з Візантією. Активна зовнішня політика Ольги — посольство до Германського королівства та поїздка до Візантії — дала початок міжнародному визнанню Русі вже не як народу, а як держави. Утім, завойовницькі походи і кінцева невдача її сина Святослава відтермінували цю подію на кінець Х ст.
Святослав Ігоревич здійснив кілька походів на східнослов’янські племена, залежні від Хазарії, пограбував її західні володіння, у той час як інші дружини русів ударили по столиці хазар з Верхньої Волги. Утім, так і не завершивши походи на Схід, Святослав разом із військом вирушив на Балкани, спершу як союзник Візантії проти болгар, а потім і як самостійний гравець, збираючись заснувати тут свою власну державу.
Поразка Святослава мала катастрофічні наслідки не тільки особисто для нього. На лісостеповому пограниччі замість хазар руси отримали нового небезпечного супротивника, — печенігів. Разом із тим так звана «криза східного срібла» — зменшення потоку срібних монет із земель Арабського халіфату у Східну Європу, викликане занепадом, а потім і загибеллю Хазарського каганату, що відповідав за безпеку торгових шляхів у регіоні, та виснаженням іранських копалень срібла, — вимагала від київських князів пошуку інших моделей існування. Східна Європа стояла на порозі величезних змін.
У другій половині Х ст. військова могутність Хозарського каганату значно послабилася. Зі сходу на нього тиснули кочовики-тюрки, а на півночі й заході владу над слов’янськими та іншими різноплемінними данниками оспорювали численні дружини русів. У степу утворилася нестійка рівновага між хозарами і новоприбулими печенігами. Що ж до русів, згідно з повідомленнями арабських джерел, багато хто з них служив найманцями кагана в обмін на вільний прохід у Каспійське море, що відкривало шлях воїнам та купцям до багатої північної периферії ісламського світу. Інші ж намагалися пробитися на Каспій силою зброї. Край цьому поклали походи молодого київського князя Святослава та його союзників, що забили перший цвях у труну колись могутньої тюркської держави.
Згідно з хронологією «Повісті минулих літ» (до другої половини ХІ ст. ми не можемо повністю на неї покладатися), 964 р. Святослав здійснив похід на східнослов’янське плем’я в’ятичів у басейні Оки, що до того платило данину хазарам. Наступного 965 р. дружини Святослава здобули Саркел — хозарську фортецю на Нижньому Дону, побудовану у 830-ті рр. візантійцем Петроною Каматіром, та підкорили племена ясів і касогів у Прикубанні. Утім, цей похід не став вирішальним у долі Хозарського каганату. Як повідомляють арабські джерела, 968–969 рр. могутнє військо русів спустилося Волгою та розграбувало хозарське місто Семендер та столицю каганату Ітиль. Хоча раніше цей похід приписували Святославу, здійснили його, скоріше за все, інші дружини русів з північного сходу Європи, оскільки київський князь у цей час перебував у Києві та на Балканах. Але навіть цей погром не поклав край історії каганату. За допомогою правителів Хорезму в обмін на прийняття ісламу той на півсторіччя відродився, хоча його влада не поширювалася далі Нижнього Поволжя. На ясів та касогів за 20 років ходили іще син Святослава Володимир та на початку ХІ ст. його онук Мстислав. Плем’я в’ятичів було підкорене лише наприкінці ХІ ст. Не знаємо напевно, чи лишив Святослав по собі залогу у Саркелі, який у літописах отримав назву Білої Вежі, чи встановлення його політичного зв’язку із Києвом треба датувати вже часами Володимира Святославича.