Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Протягом ІІІ ст. до н. е. сармати кочували на лівобережжі Дону, у Прикубанні, Поволжі та Західному Казахстані. Активність західних сарматських племен за Танаїсом-Доном обмежувалася короткочасними рейдами, іноді доволі глибокими та, як свідчить випадок із саями Сайтафарна, обкладанням даниною античних осередків. На зламі ІІІ—ІІ ст. до н. е. населення східної частини сарматського ареалу почали турбувати войовничі хунну (як їх називають китайські хроніки), предки гуннів. Цей тиск спричинив посування сарматських племен на захід.
Першими з сарматських угрупувань, що перетнули Танаїс-Дон на початку ІІ ст. до н. е., були язиги та роксолани. Язиги опанували степи між Південним Бугом та передгір’ями Карпат, а роксолани — Лівобережжя й межиріччя Дніпра та Південного Бугу. Уже від цього часу сармати впевнено демонструють зовнішньополітичні амбіції. Зокрема, до самого початку опанування Південноукраїнського Степу роксоланами належить уже згаданий рейд Амаги. «Кримський вектор» у політиці роксоланів продовжила невдала для кочовиків Діофантова війна 110-х рр. до н. е. Згодом, у 80—60-х рр. до н. е., сармати взяли найактивнішу участь у подіях Мітридатових війн як союзники понтійського царя. Які саме сарматські угрупування разом з іншими народами Циркумпонтійської зони билися проти римлян та їхніх союзників, судити важко, джерела окремо згадують лише язигів.
Бурхлива діяльність царя даків Буребісти, що припала на середину І ст. до н. е., зачепила насамперед найзахідніше сарматське угрупування, язигів. Проте не можна виключати, що війська Буребісти просунулися на схід аж до Дніпра, тобто зачепили й володіння роксоланів. Принаймні, показовою є поява сарматських поховань доволі глибоко у Лісостепу від Подністров’я до Середнього Подніпров’я та верхів’їв Орелі та Самари на Лівобережжі. Найпівнічніше сарматське поховання в Середньому Подніпров’ї розташоване в районі сучасного Кагарлику Київської області, а набіги сарматів (найімовірніше, роксоланів) сягали ще далі на північ. Зокрема, вже згадувалися сарматські погроми зарубинецьких городищ та поселень в околицях сучасного Києва; вони припадають саме на середину І ст. до н. е.
Слід думати, що негаразди у протистоянні із даками Буребісти як язиги, так і роксолани намагалися компенсувати нападами на північних сусідів, мешканців українського Лісостепу. При цьому фаза гарячого конфлікту була порівняно нетривалою. На чималій кількості пам’яток, що зазнали сарматських нападів, життя невдовзі відновлюється, а археологічні дані свідчать, що між сарматами та осілим населення зазначених регіонів встановлюються відносно мирні взаємовідносини. Найбільш вірогідно, що землеробське населення сплачувало данину сарматам в обмін на мир та спокій.
Подібна модель взаємовідносин, імовірно, ще у першій половині І ст. до н. е. встановилася між сарматами та мешканцями пізньоскіфських городищ пониззя Дніпра. Щоправда, й тут є сліди погромів, однак настільки яскравих археологічних свідоцтв саме сарматського «авторства» цих руйнувань, як у випадку зарубинецьких Бабиної Гори та Круглого городища, ми, на жаль, не маємо. Натомість матеріальна культура цих пам’яток, синкретизм поховального обряду та антропологічні матеріали засвідчують найтісніші контакти між осілими пізніми скіфами та їхнім кочовим сарматським оточенням.
Буребіста виявився «каліфом на годину», після його смерті 44 р. до н. е. створена ним держава швидко розпалася. Тож язигам відкрився шлях до Подунав’я, чим вони не забарилися скористатися. Уже в перших роках н. е. Овідій, який перебував у Томах (суччасна Констанца у Румунії) на засланні, доволі часто жалівся у своїх «Скорботних елегіях» на «сарматський жах». При цьому сармати (язиги?) для опального поета — давні мешканці околиць Томів.
Наступний спалах військової активності сарматів був спричинений насамперед внутрішньосарматськими факторами. Близько середини І ст. н. е. Танаїс-Дон перетнула орда аорсів, котрі посунули на захід роксоланів та язигів. Відносно давні мешканці Західно-Причорноморського Степу стали активно турбувати дунайський кордон імперії. Зрештою язиги опинилися на Середньодунайській низині. Локалізація роксоланів для другої половини І ст. не надто певна, можна лише констатувати, що принаймні частина їхніх кочовищ розташовувалася безпосередньо вздовж імперського кордону на пониззі Дунаю. Аорси були панівною силою на Правобережжі, зокрема, саме з цим союзом пов’язують Фарзоя та Інсмея, в залежності від котрих перебувала Ольвія. Натомість Лівобережжя, найімовірніше, на цей час уже було «вотчиною» аланів, котрі прийшли в регіон буквально «на плечах» аорсів.