Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

За відсутності Святослава стратегічна ситуація тут повністю змінилася. У Візантії відбувся черговий династичний переворот, і місце імператора Никифора Фоки заступив енергійний полководець Іоанн Цимісхій. У Болгарії також змінився правитель — царя Петра змінив на престолі його син Борис. Після невдалої спроби укласти угоду з візантійцями той перейшов на бік Святослава, але його владу відмовилися визнавати західні землі Болгарії. Святославу вдалося утворити антивізантійську коаліцію, до складу якої, крім дружин русів та східних болгар, увійшли угорці та одна з численних орд печенігів. 30-тисячна армія союзників удерлася до візантійської Фракії, де їм протистояло 10-тисячне військо на чолі з Вардою Скліром. Літописець оповідає, що Святослав переміг греків, дійшов до стін Константинополя та взяв данину не лише на живих, а й на загиблих воїнів. Утім, сучасні подіям грецькі джерела оповідають лише про битву під Аркадіополем (більш ніж 100 км від Константинополя), у якій військо Святослава зазнало поразки, — печеніги та більша частина русів були винищені. Залишки армії Святослава відступили до Дунаю, а армія греків вирушила до Малої Азії, де в цей самий час спалахнуло повстання.

Воєнну кампанію проти Святослава 971 р. очолив сам імператор Іоанн Цимісхій. Єдиним засобом приборкати мобільні дружини русів було відрізати їх від Русі, звідки вони, незважаючи на значні людські втрати, отримували поповнення і куди в разі поразки Святослав міг легко відступити, аби у майбутньому розпочати новий похід на Балкани. Тож шлях до успіху греків полягав лише у скоординованих діях армії та флоту. У квітні 971 р. армія на чолі з імператором вирушила на русів, 10 квітня безперешкодно подолала перевали у горах Стара Планіна і 13 квітня здобула столицю Болгарії Преслав. Болгари і руси, які разом боронили місто, зазнали невдачі, — броньована грецька кіннота у полі знищила лівий фланг русів, а сил, що залишилися, не вистачило для повноцінної оборони міста. Цар Борис потрапив у полон; після закінчення військової кампанії він відмовився від влади на користь візантійського імператора.

У другій половині квітня візантійці вирушили від Преслава на Доростол, де зосередилися основні сили русів. Сухопутна візантійська армія, що 23 квітня підійшла до Доростола, за різними оцінками, нараховувала від 30 до 45 тис. воїнів: 13 тис. вершників, 15 тис. важкоозброєної піхоти та допоміжні війська. Що ж до сил Святослава, хоча на цей час він і втратив підтримку угорців та печенігів, йому вдалося зосередити значні сили. Візантійський хроніст оцінює його сили в 60 тис. воїнів. Пізніші дослідники ставлять ці цифри під сумнів, оцінюючи армію у 20–40 тис. воїнів. Згідно з повідомленнями греків, уже після поразки попри значні втрати вціліло 22 тис. русів. Ці цифри свідчать про те, що на початок 971 р. Святославу вдалося отримати значне поповнення, імовірно, додавши до київських дружин русів інші незалежні загони (зокрема, згаданих у джерелах Ікмора та Сфенкела), та племінні ополчення східних слов’ян.