Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
Юлька працює в казино. Одному з тих, які після заборони діяти офіційно цнотливо прикриваються вивісками на кшталт букмекерських контор. Це вона розказала про Ігоря Баркаша. Дружина постійно намагалася відтягнути того від грального автомата. Дійшло навіть до того, що Баркаша перестали пускати в зал, скандали набридли. А нещодавно він прийшов і пояснив охороні: дружина Ліза пішла, кинула його, не змогла змусити пройти якісь дурнуваті курси лікування від якоїсь там залежності. Цю лжехворобу, переконував охорону Баркаш, вигадали спритні люди в білих халатах, аби потім брати з народу ще більше грошей за так зване лікування. Одне слово, умовив, пустили.
Юлька бачила таких людей немало. Ігромани, сто відсотків хворі люди. Попроси трошки на якусь важливу справу, так не дадуть. Зате без проблем спустять за вечір суму, навіть половина якої може врятувати одну справді хвору людину. В Юльки дуже хвора мама, на операцію потрібні гроші. А багаті буратіни і раніше були не надто щедрі, тепер же, коли всі навколо теревенять про кризу, ще більше жмуться. При тому, що ігрові заклади не мають наміру закриватися.
Випадок Баркаша, як пояснила Юлька, був з розряду важких. Денис стежив за ним кілька днів і переконався: сама атмосфера гральної зали вводить клієнта в стан, коли контроль над собою повністю втрачається. Та оскільки чоловік так чи так продовжує грати, тож, гроші має. Не все ж у казино залишати. Шкода людину, та якщо сама на себе наплювала і не розуміє проблеми…
Надто сентиментальним професійний картяр не був.
Юльчиній мамі потрібна операція.
Баркаш жбурляє гроші на вітер.
Треба лише знайти можливість втягнути його в гру, причому бажано — за незвичайних обставин.
Так спочатку виникла ідея. Потім виник третій подільник — дядя Міша. Від нього вимагалося лише зробити потрібні ключі. І старий майстер блискуче із завданням впорався. Як саме — Дениса не обходило.
Йому самому випала найбільш ризикована частина: зайти в квартиру, дочекатися хазяїна, зобразити з себе злодія-невдаху, прикинувшись п’яним, як чіп.
Найскладнішим усе одно виявилося чекання: Юлька з дядею Мішею стежили за під’їздом, дали знати на мобільний, коли з’явиться Баркаш, і Денисові після цього треба було швиденько і старанно прополоскати рота віскі, а вміст пляшки із жалем вилити в унітаз.
Далі в квартирі лишаться багатий ігроман, який лише уздрівши колоду карт, втрачав почуття реальності, і професійний картяр, котрий знає не лише те, що партнер заводиться з напівоберта, а і як треба правильно здавати, коли колода потрапляє тобі до рук.
Ну, і нарешті — останній штрих.
Дядя Міша підписався їм допомагати за третину здобичі. В плани Дениса це не входило, але так само не входило в його плани кидати старого кримінальника. Неприємності їм із Юлькою ні до чого. Тому перш, ніж іти в машину, де на нього чекали спільники, картяр зробив ще одну, останню в цій історії маніпуляцію.
…Коли всівся в машину, мовчки простягнув дяді Міші гроші. Той швидко перерахував купюри.
— Це все? — розчаровано протягнув він.
— Як пройшло? — тим часом запитала Юлька.
— Нормально, — коротко відповів Денис. — Клієнт направду божевільний.
— Яке нормально! — вклинився дядя Міша. — Тут же вісімсот баксів! Це менше, ніж по три сотні на рило! Варто було через це…
— Вибачте, — зітхнув Денис. — Справді, це все, що було в квартирі. Збирався в борг грати, тільки нема дурних. Хотів ще обручку ставити, тільки я забобонний. Не можна вигравати і програвати обручки. Чого дивитесь? Баркаш іще раніше все програв. Не буде ж він нас спеціально чекати…
Сніговий гість
1
Якщо відчинити вікно в спальні на другому поверсі, можна було почути віддалений гуркіт поїздів.
Проте Діана не часто прочиняла вікно. Восени, взимку та навесні вона завжди мерзла. Тому віддавала перевагу штучному повітрю: зовсім недавно чоловік присобачив кондиціонер ще й у спальні, йдучи назустріч її побажанням.
Діана стала біля вікна, сперлася руками на підвіконня, подивилася в зимову темряву. Електричка, що їхала далеко в бік міста, мерехтіла прямокутниками вікон і нагадувала гігантську гусінь.
Чоловік.
Три години тому він подзвонив і попередив: затримається, виникли певні проблеми, не сумуй, мовляв. Можна подумати, його проблеми і він сам тепер мають для неї якесь особливе значення. Десь глибоко всередині ворухнулася капосна і неприємна для її самолюбства думка: нема кого сварити, подружко, сама винна в своїх проблемах.