Українське письменство

Перші чотири роки (1831—34) вважаються звичайно за період зростання хисту, його неврівноваженості і Байронового впливу. До цього періоду належать драми: «Міндовг» і «Марія Стюарт», поеми: «Ян Білецький», «Араб», «Змія», «Ламбро» і найвидатніший з тогочасних творів, драматична поема «Кордіан», написана з явною метою дорівнятися Міцкевичеві, що саме тоді видрукував третю частину «Дідів» (Dziady).

З «Кордіаном» кінчиться період Байронового впливу. Подібно до Пушкіна, Словацький переходить від Байрона під вплив Шекспіра, наслідуючи його в широкому, не умовному змалюванні характерів і колоритному стилі. Вісім літ між рр. 1835 і 1842 — золота доба його творчості. До неї належать найвизначніші його речі, всі, на яких спирається його літературна слава. Над Леманом, у Швейцарії, куди Словацький перебрався з Парижа, задуми й плани один по однім «галопують» в його уяві. Спочатку — в кілька тижнів утворений «Мазепа», потім — на протязі місяця викінчена «Балладина», ця «фаворитка» поетова, «новий світ поетичний, неткнутий ногою людською, багатший, аніж нужденна земля наша»; нарешті, автобіографічна в своїй основі, навіяна одною короткочасною знайомістю і мандрівкою по Альпах поема «У Швейцарії» — «найкращий, може, в світовій літературі образ чистої намріяної любові». Р. 1836-го Словацький виїздить до Рима, де зустрічається з родичами і вступає в тісні приятельські стосунки з Зиґмунтом Красінським; а потім з новими італійськими знайомими — Бжозовським та Голинським — рушає на Схід. У Греції він вклоняється могилі Агамемнона, в Єгипті сходить на вершини пірамід, в Єрусалимі проводить безсонну ніч на Гробі Господнім, — а по дорозі з Єгипту в Сирію карантинне оповідання про араба, що поховав усю свою сім’ю, надихає йому трагічні образи «Батька зачумлених». По десятимісячній подорожі, втомлений, переобтяжений враженнями, Словацький зупиняється на півтора року у Флоренції, і — цікаво! — після блакитних морів та золотих пустель, повитих хмарами гір та вершків пірамід його думка переноситься до Сибіру, де живуть польські засланці, до Сибіру фантастичного, нереального (льодова пустеля і над нею — полярна ніч!), і з-під пера поетового з’являється «Ангеллі», символічна поема про страждання польського народу, що має своєю мукою купити щастя інших народів. Заходить арктичне сонце, умирає страдник Ангеллі, але в проміннях сполоху над його могилою з’являється вершник з радісною звісткою, що воскресають народи.

Рік 1839 і наступні Словацький живе в Парижі, тільки на короткий час його покидаючи. Видає «Мазепу» і «Балладину». Вчиться іспанської мови, щоби читати Кальдерона. Тут же йому спадає на думку споетизувати в ряді драматичних хронік давню і леґендарну історію Польщі. Цій думці польське громадянство зобов’язане «Ліллею Венедою». Нарешті, непорозуміння з еміґрантськими колами дають привід для сатиричної, в стилі Байронового «Дон Жуана», поеми «Беньовський». Як у «Дон Жуані», так і тут пригоди героя (барського конфедерата, найзнаменитішого з польських авантюрників XVIII в.) дають тільки рамці для гострих і часом слушних вихваток проти громадянства, проти польських виходнів з Міцкевичем на чолі. «Мій останній малий, — писав Словацький до матері, — був лихий, але потрібний. Він був потрібний конче, неминуче. І мети своєї досяг, бо всі очі привернув до себе і став мені оборонцем».