Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
1925
Юлій Словацький{138}
Не вважаючи на близьке сусідство, ми ще дуже мало знайомі з польською поезією. Навіть класики її — Міцкевич, Словацький, Красінський, блискуча романтична трійця 20—40-х рр. XIX в., часів повстання та еміґрації — то для нас маловідомі, чужі ймена, справжня terra incognita. Не говорю про Галичину, де українське громадянство засвоювало польських поетів у первотворі, а про нашу Україну, «наддніпрянську», «Велику», де художні обрії ніколи не були широкі й де законодавцями літературних смаків здебільшого були пристарілі письменники російські… Правда, дещо ми маємо з Міцкевича, дещо з Словацького, — Міцкевича перекладаємо ще з часів старого Гулака-Артемовського, Словацьким зацікавились були з приводу столітніх роковин його народження, коли в ЛНВ з’явився «Ангеллі» в перекладі П. Смутка (Стебницького), в «Укр. хаті» — «Батько зачумлених» у перекл. С. Твердохліба, а «Рідний край» видав невеличку збірку його лірики. Але що значить це «дещо», коли досі немає українською мовою Міцкевичевого «Пана Тадеуша»?.. Чи, може, справді такі непотрібні для українського слова розлога епічність Міцкевича, глибока рефлексія Красінського, химерна й легка, «аріостівська» ґрація Словацького?
Юлій Словацький народився 23 вересня 1809 р. на Волині, в м. Кременці, де його батько Евзебій був професором польської мови й літератури в ліцеї Чацького. То була людина талановита й обдарована поетично, — перекладач польською мовою «Генріади» Вольтерової. Від батька на спадок прийняв Словацький свій літературний хист, своє замилування в літературі і слабі, з нахилом до сухот, груди. Помер Евзебій Словацький р. 1814 професором елоквенції Віленського університету.
Дитячі й юнацькі роки поетові зв’язані з Кременцем і Вільною. По смерті батька мати Словацького вернулася до Кременця. Потім р. 1817 вийшла заміж за проф. Бекю, медика, людину не найкращої слави в історії польського громадянства, здається, причетну до переслідувань академічної молоді 20-х рр. Повдовівши по другім чоловікові, оселилася в Кременці назавжди, присвятивши себе вихованню двох пасербиць і сина Юлія.
Талановита, щедро наділена фантазією і темпераментом, вона відіграла велику ролю в житті сина, зумівши стати йому найщирішим приятелем на все життя. Словацький, такий самолюбний і дражливий у всьому, що торкалося поетичної його творчості, ділився з нею усіма своїми планами, посилав їй усі свої книжки, вислухав її думки, лише іноді лагідно з нею полемізуючи. Многолітнє листування з матір’ю, ніжне, красномовне, безпосереднє — то одно з найважливіших джерел до біографії поетової.
Ріс Юлій Словацький тендітною, хоробливою дитиною, з головою повного мрій. В одному з листів до матері, років за три перед смертю, він згадував, як у дитинстві, «релігійний до екзальтації», він благав у Бога життя поетичного, хоч найнещаснішого: «Щоби я був у зневазі все моє життя, аби лиш по смерті дано мені несмертельну славу». У передмові до «Балладини», присвячуючи її Красінському (Зиґмунту, поетові), він розповів, які фантазії роїлися в його дитячій голові — над Іквою, серед кременецьких гір. І ріка, і гора Бони, і зруйнований на горі замок, — усе те живило уяву, викликало образи й тіні людей, що «ніколи не існували»:
«І поглядаючи на старий замок, мріяв я, що колись в оту корону вищерблених мурів понакидаю я примар, духів і лицарства, відбудую зруйновані зали, освітлю їх огнями грозових ночей, а склепінням накажу повторяти старі софоклівські зітхання. І зате наймення моє вчуватиметься в гомоні потоку під горою, і мовби веселка з моїх думок стоятиме над руїнами замку».
Дальше життя поетове розгортається немов за готовим, наперед уложеним планом, — так багато в ньому спільного з життям і молодечими настроями всіх (в тому числі і найбільш знаних нам російських) байроністів. Передчасна й тонка культура чуття, раннє кохання, що характеризується часом як «перше й останнє», думки і погляди, що замикаються в формули байронівської розчарованості й гордині: