Необхідні речі

Бастер спостерігав, як останній чоловік, що заходив у службовий провулок, повернувся звідти. Футболка в мужика тепер висіла цурпалками, а в руках він тримав ящик. За пояс джинсів заклав два пістолети.

Бастер подався назад від несподіваної тривоги, коли чоловік, у якому він тепер упізнав Джона «Туза» Меррілла, підійшов просто до фургона й поклав ящик на землю.

Туз постукав по склу.

– Відкрий задні, дідуля, – сказав він. – Маємо роботу.

Бастер опустив скло.

– Забирайся звідси, – сказав він. – Геть звідси, розбійник! Бо поліцію викличу!

– Ага, удачі, нахуй, – гаркнув Туз.

Він витягнув один пістолет із-за пояса штанів. Бастер закляк, але тоді Туз всучив пістолет йому через вікно, руків’ям уперед. Бастер вилупився на зброю.

– Бери, – нетерпляче наказав Туз, – і відкрий задні. Якщо не знаєш, хто мене послав, то ти навіть тупіший, ніж здаєшся. – Він потягнувся іншою рукою й помацав перуку. – Гарний причесон, – сказав він із ледь помітною посмішкою. – Просто чудесний.

– Припини, – сказав Бастер, але гнів і образа з голосу не зникли.

«Троє добрих чоловіків можуть завдати значних збитків, – сказав був містер Ґонт. – Я надішлю вам декого».

Але Туза? Туза Меррілла? Він же бандит!

– Слухай, – сказав Туз, – якщо хочеш, можеш обговорити організацію з містером Ґонтом, думаю, він ще там. Але, як бачиш, – він провів рукою по довгих жмутках футболки, що висіли в нього на грудях і животі, – він сьогодні дратівливий.

– Ти маєш допомогти мені позбутися Їх? – запитав Бастер.

– Саме так, – погодився Туз. – Ми перетворимо все це місто на підсмажений на відкритому полум’ї «вопер». – Він підняв ящик. – Хоча я не знаю, як можна влаштувати якісь реальні збитки лише за допомогою ящика підривних капсулів. Але він сказав, що ти знаєш відповідь на це запитання.

Бастер розплився в посмішці. Він поліз у задню частину фургона і посунув двері.

– Думаю, знаю, – сказав він. – Залазьте, містере Меррілл. Ми їдемо на завдання.