Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
– Та той чоловік – брехун проклятий! – крикнув хтось іззаду.
Отець Бріґгем ніби одночасно кивав і хитав головою.
– Можливо, Семе, але справжня проблема не в тому. Він добряче помішаний – я думаю, проблема в цьому.
Ці слова привітали замисленою схвильованою тишею, але отець Бріґгем усе одно відчув ледь не осяжне полегшення. «Добряче помішаний» – це вперше він вимовив ці слова вголос, хоча вони крутилися в нього в голові останні три роки.
– Я не хочу, щоб мене зупиняв якийсь релігійний безумець, – продовжив отець Бріґгем. – Наша «Нічка казино» – ідея невинна і корисна, що б там про неї не думав преподобний Пароплавчик Віллі. Але я відчуваю, оскільки він стає дедалі крикливішим і нестабільнішим, нам варто проголосувати. Якщо є люди, які за те, щоб скасувати «Нічку казино» – схилити голову перед тиском заради безпеки, – так і скажіть.
Голосування за те, щоб провести «Нічку казино» так, як і планувалося, було одностайним.
Отець Бріґгем задоволено кивнув. Тоді перевів погляд на Бетсі Віґ’ю.
– У вас завтра ввечері нарада з планування, так, Бетсі?
– Так, отче.
– Тоді пропоную, – сказав отець Бріґгем, – щоб ми, чоловіки, також зустрілися тут, у залі «Лицарів Колумба», приблизно в той же час.
Альберт Джендрон, нудотний чоловік, який повільно розлючувався, але й так само повільно виходив із гніву, помалу підвівся й став на повний зріст. Люди повигинали шиї, щоб глянути на нього.
– Ви натякаєте, що ті дундуки баптистські можуть спробувати зачіпати наших жінок?
– Ні-ні, зовсім ні, – заспокоїв його отець Бріґгем. – Але, думаю, було б мудро з нашого боку обговорити деякі плани, щоб сама «Нічка казино» пройшла гладенько…
– Охорона? – з ентузіазмом озвався хтось. – Ви про охорону, отче?
– Ну… я про очі й вуха, – промовив отець Бріґгем, не залишаючи сумнівів, що має на увазі охорону. – І якщо зустрінемось у вівторок увечері, поки в жінок проходитиме зустріч, то будемо там просто на випадок, якщо виникнуть якісь проблеми.
Тож поки «Доньки Ізабелли» збиралися в будівлі по один бік стоянки, католицькі чоловіки збиралися в будівлі по інший бік. А з другого боку міста преподобний Вільям Роуз на ту ж годину проводив зібрання, щоб обговорити останні католицькі наклепи й розпланувати виготовлення табличок і організацію пікетувальників «Нічки казино».
Різноманітна метушня й колотнеча в Року на початку того вечора ніяк не вплинула на відвідуваність цих зустрічей – більшість роззяв, що скупчилися навколо муніципалітету, поки до міста наближалася буря, були людьми нейтральними в конфлікті стосовно «Нічки казино». Для католиків і баптистів, дійсно вплутаних у це протиборство, кілька вбивств і близько не лежали до перспективи справді хвацького священного протистояння. Бо ж урешті-решт, інші речі мусять відходити на задній план, коли питання стосується релігії.
Близько сімдесяти людей прийшло на четверту зустріч організації, названої преподобним Роузом «Баптистська армія християнських солдатів Касл-Рока проти азартних ігор». Така кількість була прекрасна, бо під час останньої зустрічі відвідуваність різко впала, але чутки про непристойну записку в пошті пасторату знову її підняли. Це трохи заспокоїло преподобного Роуза, але його здивувало й розчарувало те, що серед присутніх немає Дона Гемпгілла. Дон пообіцяв, що буде тут, а ще в нього сильна правиця.
Роуз глипнув на годинник і побачив, що вже п’ять по сьомій – часу телефонувати в маркет і питати, чи Дон, бува, не забув, немає. Усі, хто хотіли прийти, вже тут, і він хоче зловити їхню увагу, поки обурення й цікавість на рівні припливу. Він дав Донові Гемпгіллу ще хвилину, тоді став за катедру й підняв кощаві руки в жесті привітання. Його парафія – сьогодні здебільшого в робочому одязі – зайшла в церковні ряди й усілася на прості дерев’яні лави.
– Почнемо нашу справу так, як починають у-усі великі справи, – тихо промовив преподобний Роуз. – Схилімо го-олови в молитві.
Вони поопускали голови, і в ту ж мить двері притвору позаду розчахнулися з гучністю пістолетного пострілу. Кілька жінок заверещали й підскочили на ноги.
То був Дон. Він сам у себе працював м’ясником, і на ньому досі висів закривавлений фартух. Обличчя було червоне, ніби томат «волове серце». З очей юшила вода. На носі, верхній губі та згинах, що огинали рот, засихали потоки сопель.