Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
– Туз! – привітався містер Ґонт. – Ви саме вчасно.
– Мені потрібен пістолет, – сказав Туз. – А також іще трішки того висококласного марафету, якщо маєте.
– Так-так… але всьому свій час. Допоможіть мені з цим столом.
– Я вб’ю Пенґборна, – сказав Туз. – Він, блядь, украв мій скарб, і я його за це вб’ю.
Містер Ґонт подивився на Туза рівним жовтим поглядом кота, що вичікує мишу… і в ту мить Туз і почувався наче миша.
– Не треба марнувати мій час на те, що я й так знаю, – промовив він. – Якщо вам, Туз, потрібна моя допомога, то допоможіть мені.
Туз узявся за стіл з одного боку, і разом вони занесли його назад у підсобку. Містер Ґонт нахилився і підняв табличку, що була сперта на стіну.
ЦЬОГО РАЗУ СПРАВДІ ЗАЧИНЕНО
було написано на ній. Він повісив її на двері й зачинив їх. Уже повертав замок, коли Туз усвідомив, що на табличці не було кріплення – ні цвяшка, ні скотчу, нічого. Але вона все одно висіла.
Тоді його погляд упав на ящики, в яких перед тим зберігалися пістолети й кулі. Тепер там залишилося всього три пістолети й три магазини.
– Матір Божа! А куди все ділося?
– Цього вечора, Туз, торгівля йшла дуже добре, – промовив містер Ґонт, потираючи долоні з довгими пальцями. – Надзвичайно добре. А далі буде ще краще. У мене є для вас робота.
– Я ж вам сказав, – заперечив Туз. – Той шериф украв мій…
Ліленд Ґонт опинився перед ним швидше, ніж Туз устиг побачити його рухи. Довгі огидні долоні схопили його спереду за сорочку і підняли в повітря, ніби він був зроблений з пір’я. З рота донісся несподіваний зойк. Руки, що тримали його, були тверді, як метал. Містер Ґонт підняв його, і Туз раптом уже заглядав у палахкотливе пекельне обличчя й зовсім примарно усвідомлював, як сюди потрапив. Навіть у такому несподівано жахливому становищі він помітив, що у містера Ґонта з вух і ніздрів виходить дим – чи, може, пара. Чоловік скидався на дракона.
– ТИ мені нічого не КАЖЕШ! – закричав на нього містер Ґонт. Язик облизав ті перекошені зуби-надгробки, і Туз побачив, що він роздвоєний, ніби в змії. – Це Я тобі все кажу! Стули пельку, коли ти в товаристві старших і мудріших, Туз! Заткнися і слухай! Заткнися і слухай! ЗАТКНИСЯ І СЛУХАЙ!
Він двічі крутнув Туза в себе над головою, ніби карнавальний рестлер, що виконує над своїм опонентом «млин», а тоді метнув його на дальню стіну. Туз головою влупився об штукатурку. У центрі мозку спалахнули грандіозні феєрверки. Тоді зір очистився, і він побачив, як містер Ґонт схиляється над ним. Його обличчя обернулося на окату зубату почвару, що роздималася парою.
– Ні! – скрикнув Туз. – Ні, містере Ґонт, прошу, не треба! НІ!
Руки перетворилися на пазуристі лапи, нігті виросли довгими й гострими лише за мить… «Чи вони завжди такими були? – белькотів розум Туза. – Може, такими вони були весь час, а ти просто не бачив».
Кігті прорізали тканину на Тузовій футболці, ніби лезом, і Туза смикнуло назад, до роздимілого обличчя.
– Тепер готовий слухати, Туз? – запитав містер Ґонт. Гарячі струмені пари з кожним словом розпікали Тузові щоки й рот. – Готовий чи мені просто розпороти твоє нікому не потрібне черево і покінчити з цим?
– Так! – зарюмсав він. – Тобто ні! Я слухатиму!
– Будеш хорошим хлопчиком на побігеньках і дотримуватимешся наказів?
– Так!
– Знаєш, що станеться, якщо передумаєш?
– Так! Так! Так!
– Туз, ти огидний, – промовив містер Ґонт. – Я це люблю в людях.
Він штовхнув його на стіну. Туз з’їхав униз і вкляк, задихаючись і плачучи. Він втупився в підлогу. Боявся дивитися монстрові прямо в обличчя.
– Якщо ти хоч колись надумаєш піти проти моїх бажань, Туз, я тобі гарантую найграндіозніший тур пеклом. Шерифа ти отримаєш, не переживай. Але наразі його все одно немає в місті. Отже. Встань.
Туз повільно зіп’явся на ноги. У голові пульсувало, футболка звисала клаптями.
– Скажіть мені от що. – Містер Ґонт був знову люб’язний і усміхнений, до останньої ниточки відповідав оточенню. – Вам подобається це містечко? Ви його любите? Тримаєте фотографії цього місця на стінах твоєї сраної халупи, щоб згадувати про сільський шарм минувшини, коли бджоли жалили, а собаки кусали?